Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

Я попрямувала до своєї кімнати. Гордій зайшов одразу ж за мною. Він сперся до одвірка та склав руки на грудях, дивлячись у мій бік. Я підійшла до шафи й відчинила її. Здається, залишила той договір десь на поличці під своїми футболками. Я перерила всю поличку, але так і не знайшла теку з договором. Мої руки почали тремтіти. Куди він дівся? Я точно залишала його тут.

— Він мав бути на цій поличці, — тихо пробурмотіла. — Я не знаю.

— Не знаєш? — перепитав Гордій насупившись. — Хто взагалі ховає документи у шафу?!

Я здригнулася від того, як його голос перейшов майже на крик. Чомусь сльози з’явилися на очах. Я завжди все важливе ховала у шафу. Так, це не найкращий варіант схованки, але я ніколи не думала, що цей договір кудись зникне. Я навіть не пам’ятаю, коли останній раз заглядала до нього.

— Поясни мені, що сталося, — твердо сказала я.

— А ти не заходила в інтернет? Не бачила, що всі лише й те роблять, що говорять про нас?

— У мене телефон розрядився. Говорять про що?

— Про наш договір, Поліно!

Я завмерла та здивовано подивився на Гордія. Це жарт? У мене наче земля втекла з-під ніг.

— Як вони дізналися? — тихо спитала.

— Мабуть, через тебе, — різко відповів Гордій. — Твого договору нема, але його копія з’явилася в тому журналі з такою дурнуватою назвою. Цілу статтю присвятили нам, Полінко! Цього ти хотіла, коли гналася за популярністю?

— Я нічого не робила! Це... Хтось викрав! — я махнула рукою в бік шафи. — Напевно, хтось знайшов договір і використав це.

— Хто? Твій колишній? — закричав Гордій і випрямився. — Чи може, він твій коханець? Ти ж з ним цілувалася у моєму домі декілька днів назад.

Я почала ще більше нервувати й повільно опустилася на ліжко. Мої руки тремтіли, а я просто нічого не розуміла.

— Я не цілувалася з ним, — вирішила захищатися.

— То камери в будинку брешуть, Поліно? — сухо спитав Гордій.

Він подивився на мене так, наче я стала розчаруванням для нього. Ніби одна думка про мене була йому огидною.

— Камери? Я не знала, що вони є в домі.

— Звісно, є! У моєму в гаражі стоять десятки дорогих автомобілів, і ти думала, що у будинку нема камер?

Я навіть ніколи не задумувалася про це, не дивилася навколо, не шукала камер. Але навіщо Гордій переглядав камери? Чи це він, мабуть, зробив після того, як вийшла та стаття?

— Так, Ігор був тут, — зізналася я. — Він всього лише хотів попрощатися зі мною.

— Я бачив, як ви прощалися.

— Я не відповіла йому на поцілунок, чесно. Не злися, Гордію, прошу. Ми розберемося з цим...

— Надіслали! — раптом у кімнату увірвався Микита. — Довелося добряче заплатити редакції журналу, щоб вони показали фотографії того, хто віддав їм договір.

Я полегшено видихнула, адже Гордій зараз побачить, що я до цього не причетна. Мабуть, таки Ігор викрав теку, коли нібито йшов у туалет. Він чудово знав мою звичку ховати все в шафу. Микита здивовано глянув у екран свого телефону, а потім передав його Гордію. Я помітила, що він насупився, переглядаючи фотографії. Хлопець, здається, зблід. Я почала підійматися з ліжка, але Гордій кинув на мене такий різкий погляд, що я налякано опустилася назад. Він підійшов ближче та передав мені телефон. Я нетерпляче схопила його й застигла, коли побачила на цих фотографіях себе. Моє волосся, моя фігура, моє обличчя, мої туфлі та моє чорне пальто, в якому я сиділа просто зараз. Я стояла біля дверей кабінету Тетяни, тримаючи в руках ту дурнувату теку на прохання секретарки. Розуміння з’явилося у моїй голові. Здається, хтось круто підставив мене.

— У мене є одне питання до тебе, Поліно, — холодно сказав Гордій. — Навіщо ти це зробила?