Читати книгу - "Айвенго (укр)"

— О, він так його прийняв, ніби зустрівся з ним після полювання! — відповів граф. — Показав на мене і на наших воїнів і говорить йому: «От бачиш, брате, зі мною тут сердиті молодці, тож ти їдь-но краще до матінки, передай їй мою синівську любов та повагу і залишайся при ній, поки не заспокояться людські уми».

— І це все? — здивовано запитав Айвенго. — Як не сказати, що таким милостивим поводженням король сам напрошується на зраду!

— Саме так, — погодився з ним Ессекс. — Але можна сказати й те, що людина сама напрошується на смерть, ставши до бою, коли в неї ще не загоїлася небезпечна рана.

— Вибачаю тобі глузування, графе, — мовив Айвенго, — але пам'ятай, що я важив лише власним життям, а Річард — благом цілого королівства.

— Той, хто легковажно ставиться до свого блага, рідко відзначається піклуванням про інших, — заперечив Ессекс. — Однак їдьмо мерщій до замку, бо Річард надумав зразково покарати деяких другорядних учасників змови, дарма що простив найголовнішому її призвідникові.

Із судового слідства, яке відбулося потім і було занесене до рукописного літопису, відомо, що Моріс де Брасі утік за море і став на службу до Філіппа, короля Франції, що Філіпп Мальвуазен та його брат Альберт, прецептор у Темплстоу, були страчені, що Вальдемар Фіц-Урс, який був душею змови, відбувся вигнанням з Англії, а принц Джон, на користь якого вона була затіяна, не дістав навіть догани від свого великодушного брата. Утім, ніхто не пожалкував про долю обох Мальвуазенів: вони зазнали цілком заслуженої кари, бо багаторазово виявляли двоєдушність, жорстокість і деспотизм.

Незабаром після двобою в Темплстоу Седрик Сакс був запрошений до двору Річарда; своїм місцеперебуванням король зробив тоді місто Йорк, щоб особисто сприяти заспокоєнню провінцій, де найбільше позначилися підступні дії його брата Джона.

Діставши запрошення, Седрик спочатку бурчав і сердився, однак скорився. По суті, повернення Річарда поклало край усякій надії на відновлення саксонської династії на англійському престолі, оскільки кого б саксонська партія не виставила своїм кандидатом, у разі міжусобної війни вона не мала б жодних шансів на успіх при тій надзвичайній популярності, якою користувався Річард. Адже короля-лицаря всі любили за його особисті гарні якості і бойову славу, попри те, що він правив державою, виявляючи норовливе легкодумство, і був то надмірно поблажливим, то вкрай суворим і майже деспотичним.

Крім того, навіть Седрик змушений був визнати, що його план шлюбу Ровени з Ательстаном з метою об'єднання саксів остаточно провалився, тому що зацікавлені сторони рішуче виступили проти нього. Він аж ніяк не очікував подібної розв'язки — навіть тоді, коли наречений і наречена чітко й відверто висловилися проти союзу. Седрику важко було повірити, щоб дві особи королівської крові могли з особистих міркувань відмовитися від шлюбу, настільки необхідного для блага нації. Проте це був незаперечний факт: Ровена завжди виявляла неприхильність до Ательстана, а тепер і він не менш рішуче заявив, що нізащо не буде більше свататися до неї. Перед такими перешкодами відступила навіть надзвичайна упертість, із природи властива Седрику: адже йому доводилося силоміць тягти до вінця двох людей, які завзято пручались. Утім, він спробував ще раз рішуче натиснути на Ательстана. Але, приїхавши до нього, Седрик застав цього воскреслого нащадка саксонських королів зайнятим війною з місцевим духівництвом.

Після всіх смертельних погроз абату обителі святого Едмунда дух мстивості, очевидно, залишив Ательстана, чи тому, що він був надто ледачим і добросердим, чи через заступництво його матері, леді Едіт, яка, подібно до більшості дам того часу, була шанувальницею духовних осіб. Він обмежився триденним ув'язненням абата і всієї монастирської братії у підвальних приміщеннях замку Конінгсбург, де вони утримувалися на вкрай убогій їжі. За таку жорстокість абат погрожував йому відлученням від церкви і склав довгий список шлункових і кишкових хвороб, нажитих ним та його ченцями внаслідок тиранства з боку Ательстана і беззаконного утримання їх у в'язниці.

Седрик застав свого друга настільки заклопотаним цими суперечками та пошуком засобів захисту від переслідувань духівництва, що він не хотів і думати про щось інше. Коли ж було вимовлене ім'я Ровени, шляхетний Ательстан попросив дозволу вихилити за її здоров'я повний кубок і висловив побажання, аби вона якнайшвидше взяла шлюб з його родичем Уілфредом. Очевидно, з ним нічого не можна було зробити. За висловом Вамби, що відтоді увійшов до загального вжитку, «якщо півень не забіякуватий, з нього не зробиш бійця».

Отже, лишалися тільки дві перешкоди до з'єднання закоханих: упертість Седрика та його упередженість проти норманської династії. Перше з цих почуттів поступово пом'якшилося під впливом лагідного ставлення до нього його вихованки і тієї гордості, яку він не міг не відчувати, бачачи славу свого сина. До того ж Седрикові приємно було поріднитися з домом Альфреда, коли вже нащадок Едуарда Сповідника рішуче відмовився від цієї честі.

Відраза Седрика до королів норманської крові також починала слабшати. З одного боку, він ясно бачив, що позбавити Англію від нової династії не було ніякої змоги, а таке переконання значно сприяло визнанню правлячого короля. З іншого боку, король Річард приділяв йому особисто велику увагу, щиро насолоджувався різким гумором Седрика і, за свідченням рукописної хроніки, зумів так зачарувати шляхетного Сакса, що не минуло і тижня після його прибуття до двору, як він дав згоду на шлюб своєї вихованки леді Ровени із сином своїм Уілфредом Айвенго.

Весілля нашого героя відбулося в найвеличнішому із храмів — кафедральному соборі міста Йорка. Сам король був присутній на вінчанні, і, судячи з уваги, яку він приділив у цьому та у багатьох інших випадках раніше гнобленим і приниженим саксам, вони мали нагоду побачити, що мирними засобами можна досягти значно більших успіхів, ніж покладаючись на сумнівний успіх у міжусобній війні.

Шлюбна церемонія була виконана з усією пишністю, якої римські прелати вміють надавати своїм урочистостям.

Гурт, ошатно одягнений, обіймав посаду зброєносця при молодому господареві, якому так віддано