Читати книгу - "Вогняна зима"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Погляд перечепився об Хряпу. Користуючись станом загального збудження, коли нікому ні до кого нема діла, той старанно жмакав георгіївську стрічку, ніби її можна було розтерти на порох. Вирішивши нарешті, що все, досить, він бочком підступив до великої урни, наповненої з верхом, ще й валялося довкола. Крадькома запхав стрічку під купку сміття. Потім повівся зовсім дивно — витягнув із кишені штанів синьо-жовту стрічку, дбайливо поклав у бокову кишеню куртки. І аж тоді, відчувши, що за ним стежать, здригнувся, глянув на Сірого.
— Якого чорта? — виплюнув питання Олег.
— Такого, — Хряпа сторожко роззирнуся. — Хер знає, як тут усе піде. Я не дуже вірю, що за нас упишуться менти.
— Чому?
— Нас зіллють, Сірий. Чує моє серце, — для переконливості він притулив долоню зліва до грудей. — Почнеться місиво, усіх гребтимуть без розбору. Звинуватять у масових бійках. По ходу, Майдан завівся з Антимайданом, міліція навела порядок, покарала всіх. Значить, усі кругом винуваті. І ніхто не скаже, що міліція одних покриває, а інших — ні.
— Дурня, — Олег подумки визнав, що Хряпа десь, та й правий. — Нафіга тоді їхня стрічка?
— Наші мене знають. Не всі, але бачили. Їхні — ні. Коли їхня братиме, завжди можна буде прикинутися своїм. Хай виносять, вони витягують поранених, сам бачив. Буду в тилу — здрисну, мене вже все дістало. Правда.
— Так тікав би зараз. Не сци, я прикрию. Усе зрозумію, ти не один такий.
— Ага, знайшов дурного, — фиркнув Хряпа. — Ноги робити треба під шумок. Так не проскочиш. Ти ж кажеш, усе одно лишилося пару днів, і всіх розженуть. Уже нічого ловити ні тут, ні там.
— Ти збирався там, на Майдані, щось зловити?
— Нічого не збирався. Про них кажу, їм же так само платять. Тепер не будуть, серцем чую.
— Голову не забувай, — нагадав Сірий, ще більше дивуючись Хряпі.
З такого боку він ще не бачив давнього приятеля. Навіть не припускав, що той дбатиме про маскування та готуватиме безпечний відступ. Сам Олег поки тікати не збирався. Але, про всяк випадок, зробив подумки зарубку.
Вирішив перекурити.
Та лиш витягнув сигарету, як спереду, далеко, за кілька кварталів, почулися вибухи.
Спершу слабкі. Та чим далі, тим сильніші, частіші, і в небо заклубився спершу сіруватий, потім — чорний густий дим.
Почалося.
І аж тепер до Сірого дійшло, де взялася в Хряпи майданівська символіка — у натовпі замаячили бійці, так само увінчані тими стрічками. Більше того, поруч звідкілясь виросли парубки в солдатських касках, озброєні замість биток дерев’яними кийками, котрі зазвичай носить самооборона. Перше, що майнуло, — налетіли, просочилися, зайшли в тил. Та вже за мить зрозумів: свої, тільки перевдягнені. Коли встигли екіпіруватися, не помітив.
Побачив лише в декількох ряджених пістолети.
Уявив картинку, яку покажуть по телевізору: ось він, майданутий, типовий, озброєний та небезпечний.
Остаточно переконався у власній правоті, коли Прохор, нічого не пояснюючи, підійшов до їхнього гурту й тицьнув синьо-жовтий жмутик.
Зачищатимуть. Подадуть усе так, ніби бандери самі винні.
Правильно.
Адже коли захоплюють будівлі, займаються іншим бєспрєдєлом, то звинувачують у цьому кого завгодно, крім себе. Бити ворога його ж зброєю. Сірий не знав, хто вигадав цю тактику. Та вона йому подобалася з кожною секундою дедалі більше. Адже бачив її втілення на власні очі. Навіть брав участь.
Не головну.
Та все ж таки важливу.
Дотримуючись правил гри, Олег Сіренко приторочив ворожий символ, міцно закріпивши його в петлі ґудзика спереду на куртці.
Майданівський авангард вигулькнув якось відразу, одночасно, з паралельних вулиць. Минути Маріїнський не могли, рухалися просто на них. Усупереч прогнозам Сірого, кордон із вевешників, узявшись так само нізвідки, став між ними та ворогами. Над головами хтось закликав спершу розійтися, тоді — дати негайну відсіч провокаторам, радикалам та екстремістам.
Зі сторони майданівців уже летіли петарди.
Навзаєм хтось жбурнув «коктейль Молотова». Потім — ще один. Боковим зором Сірий помітив пляшки з бензином у тих, хто косив під майданутих.
Один кинув її в небезпечній близькості від солдатика з «веве».
Той відступив. Дістав команду, ні — невідомо.
Далі крок убік зробив той, хто стояв поруч.
І тут же, відтісняючи бійців, з наметів рвонули беркутівці.
За мить простір довкола парку перетворився
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вогняна зима», після закриття браузера.