Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"

і на території Фракії, тут рано переплелися функції обох божеств і їхні атрибути, простежується складний синкретизм символіки в поєднанні з місцевими міфами, укорінення спадкових релігійно-політичних поглядів і зображення на монетах образу Сатира як уособлення одноіменного йому царя. В історії Боспору ця емблематика на цілі століття стала основною у поєднанні з аполлонівською символікою.

На азіатському Боспорі значно зросла популярність культу Афродіти Апатури, певно, з розквітом і збагаченням її святилища, якому протегувала боспорська знать. Перенесені сюди з Мілета культи Деметри Фесмофори, Гекати, Артеміди, Кібели, особливо поширилися в Пантикапеї і малих містах Боспору, де переважно жили землероби[918]. Значення згаданих культів у культурному житті боспорців залежно від різних обставин змінювалось.

У Тірі, як і в Ольвії, крім Аполлона, шанувалася Афіна. В V ст. до н. е., коли місто входило до Афінської архе, її культ став служити для укріплення політичних та економічних відносин[919]. Землеробський характер економіки сприяв розвитку таких культів, як Деметра і Діоніс, образи яких зображувалися на монетах. У місті було встановлено монументальну статую Деметри і відповідно розташовувалося її святилище[920].

Своєрідною особливістю релігійних уявлень населення міст Північного Понту було запровадження локальних культів; у Тірі — річкового бога Тіраса, в Ольвії — річкових божеств Борисфена і Гіпаніса. Всі вони відповідно з характером грецької релігії покликані були служити не лише покровителями рибаків і купців, що плавали по річках, а й сакральними захисниками полісних багатств.

Одночасно з формуванням міст здійснювалися організація, будівництво і благоустрій теменосів, які існували на їхній території; а також на хорі і навіть на далеких відстанях, у зонах греко-варварських контактів або чим-небудь примітних місцях (наприклад, о. Левка, Гілея). Теменосам найпопулярніших божеств відводилася інколи значна площа, на якій споруджували храм, встановлювали вівтар, статуї, сакральну скарбницю, робили майданчик для ритуальних дійств і т. ін. Подібного типу теменоси влаштовувалися в Ольвії (Ієтроон і Дельфініон), у Пантикапеї (Аполлона), в Німфеї (Деметри), Херсонесі (Партенос і Афродіти)[921]. Велике значення в кожному святилищі мали священні дерева, які спеціально насаджували; окремі гаї традиційно пов'язувалися з тим чи тим божеством (священні гаї Гекати і Ахілла в Нижньому Побужжі).

На території великих теменосів нерідко ставилися вівтарі і зводилися невеликі храми іншим божествам. Але домінуючим завжди залишався храм верховного покровителя держави. Найзначнішими периферійними теменосами, згідно з античною літературною традицією, вважається Апатур — святилище Афродіти недалеко від Фанагорії [Strabo., XI, 2, 10]; храм Партенос на мисі Парфеній [Strabo., VI, 4, 2] і святилище Ахілла на о. Левке, про яке збереглося найбільше різноманітних свідчень у давніх авторів[922]. Такі сакральні зони, особливо остання, привертали увагу численних шанувальників з усіх кінців античного світу. Вони влаштовувалися поблизу основних морських шляхів, храми служили маяками, а всі, пропливаючи мимо, зупинялися, щоб віддати шану божествам, приносили в жертву тварин і різні дарунки. Внаслідок жертвоприношень святилища збагачувалися. Проте нерідко вони зазнавали нападів розбійників і морських піратів, які їх грабували.

Крім релігійних функцій, пов'язаних з відправленням культів жерцями, проведенням календарних свят та ритуалів, святилища найчастіше відігравали ту чи ту роль у політичному й громадському житті. У кризових ситуаціях поліс мав право скористатися тим, що зберігалося в храмових скарбницях. У декреті на честь Протогена в Ольвії відзначається, що архонти продали дорогоцінні храмові посудини, які викупив цей евергет [IOSPE, І2, 32], щоб повернути їх знову в скарбницю. Служителі культів найчастіше відправлялись послами для врегулювання політичних питань, приймали у себе феорів з інших міст, влаштовуючи громадські трапези і т. п.

Відправлення культу Ахілла на о. Левке, який тривалий час був під протекторатом Ольвії, та організація панеллінських календарно-спортивних свят на Тендрі, куди запрошувалися представники багатьох міст Причорномор'я та Егеїди, мали для нижньобугських греків надзвичайно важливе значення. Вони налагоджували й розширювали економічні та культурні контакти, що ставило їх місто в ряд основних центрів Причорномор'я.

Календарні свята на честь різних богів проводилися майже в усіх містах. Сюди запрошувалися сільські жителі. Деякі з цих свят зафіксовані написами: гермеї в Горгіппії, на яких перемогли в бігу 226 юнаків, імена яких було висічено на мармуровій плиті [КБН, 1137]; в Гермонасі агонофет Местор влаштував у IV ст. до н. е. свята й змагання на честь Аполлона [КБН, 1039]; у Пантикапеї жінки проводили спеціальні обряди в культі Деметри Фесмофори [КБН, 18]. В херсонеських написах згадуються партенії з урочистими процесіями. Крім аполлонівських свят в Ольвії велика кількість населення брала участь у весняних діонісіях, які відбувалися в театрі. Тут у перший день проводили народні збори, увінчували золотими вінками почесних громадян, а потім дивилися театральні вистави. Під час свят приносили в жертву биків і кіз, повсюди організовували веселі музичні хороводи й маскаради.

Рис. 70. Плита з присвятою оборонної стіни Деметрі, Корі, Плутону та Демосу. Ольвія, II ст. до н. е.

Північнопонтійські греки шанували різні божества в домашніх святилищах. При дослідженні жител завжди знаходять культові речі або зображення божеств, найчастіше жіночих (Деметри, Афродіти, Кібели), які, крім своїх основних функцій, сприяли благополуччю сім'ї і її добробуту. В деяких містах і сільських поселеннях жителі виносили золу з домашніх вогнищ в одне спеціально відведене місце, де через деякий час виникав високий зольний вівтар, біля якого теж відбувалися спеціальні церемонії[923].

Зв’язок релігійних інститутів з державною політикою здійснювався в основному через різні культові організації і жерців. У всі часи в античних містах засновувалися різноманітні релігійні об'єднання (фіаси). Одні з них існували відособлено, інші втручалися у всі сфери полісного життя, сприяли корінним змінам в державній політиці. Так, на Боспорі у II ст. до н. е. існував фіас, пов'язаний з культом Афродіти Уранії, володарки Апатура [КБН, 75]. В політичному житті Ольвії V ст. до н. е. значну роль відігравав союз мольпів, до якого належала еліта ольвійських громадян[924]. Із встановленням демократії союз мольпів перестає існувати, але Дельфініон, з яким він був тісно пов’язаний, продовжує його традиції.

В елліністичний час у Ольвії були добре відомі члени фіасу бореїків, які теж поклонялися Аполлону і пропагували філософські вчення про його універсальність. Сакральний союз шанувальників Діоніса засвідчений літературними та епіграфічними даними. В розповіді Геродота про скіфського царя Скіла вміщується порівняно велика інформація про ольвійських вакхістів [IV, 79]. Їхні свята проводилися на агорі та мали гучний екстатичний характер. Тривале існування цього фіасу, влаштування відкритих вакханалій, які можна було бачити навіть скіфам з оборонної стіни, свідчать про те, що вакхістів тут не засуджували й