Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"

схематизовані, невиразні, повторюють одна одну. Майстри не володіли вмінням передачі в скульптурі живих рухливих постатей. Але основна художня структура пам'яток є античною. Слід відзначити, що помітної варваризації в образотворчому мистецтві не спостерігається навіть на Боспорі, де мали місце найтісніші стосунки між греками та варварами.

Однак центральною темою північнопонтійського мистецтва залишались міфологічні образи. Лише в елліністичний час зростає інтерес до зображення конкретних людей. Іконографічні схеми нерідко змінювалися, втрачаючи ідеалізовані риси. Іонійсько-аттична спільність основи, на якій розвинулися різнорідні галузі мистецтва, зумовлювала спорідненість його розвитку із загальноеллінським. Разом з тим, в античні міста Північного Причорномор'я прибували нові митці з Егеїди, а місцеві — здобували освіту в середземноморських містах, завдяки чому тут були відомі нові напрямки в розвитку грецької культури й запозичували нові її елементи. В результаті такого синтезу в Північному Причорномор'ї складалися своєрідні риси і особливий колорит в розвитку всіх видів культури.

Таким чином, літературна, музична, художня, архітектурна творчість, а також вся матеріальна культура північнопонтійських греків, їх ставлення до прикрашання міст величними храмами й іншими спорудами, монументальними статуями божеств, як символічних образів прекрасних захисників і ідеальних громадян, свідчать про їх високорозвинену естетичну свідомість. У писемних джерелах з цього регіону немає конкретних даних про традиційну естетичну категорію «прекрасне». Однак його раціональне розуміння підтверджується всім розвитком культурного життя північнопонтійських полісів. Формування основних принципів естетичного, як і духовного світогляду периферійних греків, відбувалося під невпинним впливом центральних міст Еллади, особливо Афін і Мілета.

Релігія і культи

На початку класичного часу в північнопонтійських полісах майже повністю сформувався релігійний світогляд населення, який опирався в основному на традиції метрополії і вироблені на нових місцях ідеологічні принципи. Переселенці не протиставляли себе співвітчизникам, проте і не повністю їм наслідували, що передусім виявилося у запровадженні таких оригінальних культів як Аполлон Спаситель (Лікар), Афродіта Апатура, Артеміда Партенос і Ахілл. У їхніх багатоаспектних іпостасях знайшла відбиток універсальна світоглядна структура, в якій сконцентрувалися ідейний розвиток і духовна творчість еллінів. Поступово на заселених землях згадані божества збагачувалися новими функціями, набувши титули верховних владик і маючи свою священну хору.

Полісні пантеони в кожному з регіонів античної культури мали спільні риси й особливості. Встановлений з самого початку колонізації у мілетських апойкіях культ Аполлона Спасителя зазнав протягом V—І ст. до н. е. значних змін. В Ольвії ще в другій половині VI ст. до н. е. він був витіснений на друге місце нововведенним за дідімським оракулом Аполлоном Дельфінієм[913]. І хоч вшановувався майже до кінця існування міста, проте вже ніколи не мав верховенства в пантеоні.

Мирна стрілецька функція бога-захисника почала втрачати своє сакральне значення у IV ст. до н. е., хоч його архаїчні статуї з луком перебували в храмах. В останній чверті століття в Ольвії була встановлена бронзова монументальна статуя бога з маслиновою гілкою афінського скульптора Стратоніда. Атрибути Аполлона Лікаря завжди були тими ж, що й у дідімського та дельфійського Аполлона. Вони символізували зв'язок з цілющими силами сонця та світла. У присвятному написі на мармуровому постаменті для триножника другої чверті V ст. до н. е. з Ольвії Аполлон Лікар іменується владикою Істра, де цей культ, певно, досяг свого найвищого розвитку, а його жерці належали до вищої аристократії поліса.

Прагнення перших іонійських колоністів до об'єднання спонукало боспорські міста в V ст. до н. е. створити своєрідну амфіктіонію — воєнну симмахію, духовним покровителем якої виступав Аполлон Лікар[914]. Спільними зусиллями в Пантикапеї збудували величезний храм Аполлона Лікаря, жерцями в якому служили представники царських родів Археанактідів і Спартокідів. Храм займався карбуванням монет з аполлонівською символікою і відігравав значну роль у політичному та культурному житті Боспорської держави.

Цілком можливо, що під егідою Аполлона Лікаря було створено релігійну амфіктіонію з сакральним центром в Істрії, до якої входили всі іонійські апойкії від Аполлонії Понтійської до Керкінітиди.

Головним патроном Ольвії з прибуттям сюди численної партії епойків став Аполлон Дельфіній, чим ольвіополіти відособилися від усіх іонійських колоній. Ольвійський Дельфініон нагадував мілетський тим, що ним правили мольпи, тут зберігався сакральний звід їхніх законів, а також державні договори і почесні декрети[915]. В елліністичний час і особливо в кризових ситуаціях ольвійське святилище Аполлона мало стосунок до політики поліса через проведення громадських трапез для налагодження торговельних зв'язків з іншими державами. Певно, одночасно воно було і пританеєм — головною урядовою спорудою, в якій зберігалося священне державне вогнище, де обідали іноземні посли і гості, обговорювалися зовнішньо- і внутрішньополітичні справи. Епонімами в Ольвії у V ст. до н. е. обиралися айсимнети мольпів, а з установленням демократичного ладу — жерці Дельфініона.

Окремо від інших полісів у плані релігії розвивався Херсонес Таврійський, в якому культ сестри і паредри Аполлона Артеміди Партенос завжди відігравав найважливішу роль в полісному пантеоні[916]. Її образ як ні в одному з північнопонтійських міст яскраво ілюстрували херсонеські монети із зображенням молодої дівчини-мисливиці з луком і стрілами за плечима. Поступово в її культі злилися воєдино різноманітні ознаки шанованої тут одночасно Артеміди (Агротери, Сотейри, Таврополи Ефеської, Іфігенії) і деяких інших жіночих божеств. Про надзвичайне значення цієї богині в середовищі херсонеситів свідчить їх присяга в III ст. до н. е. [IOSPE, І2, 401]. За загальноприйнятою в клятвах греків тріадою олімпійських богів значилося ім'я Партенос.

Рис. 69. Вотивний рельєф із сценою жертвоприношення. Ольвія, III ст. до н. е.

Крім верховних покровителів у кожному місті шанували безліч інших божеств, серед яких вирізнялись олімпійські боги і малоазійська Мати богів (Кібела). Ольвіополіти особливу увагу приділяли культам Зевса і Афіни, Гермеса і Афродіти, Кібели, Діоскурів, Деметри, Діоніса та інших. Після встановлення демократії у IV ст. до н. е. були введені культи її виразників — Зевса Елевтерія і його дочки Тіхе. Однак лише при радикальній владі демократів на початку III ст. до н. е. встановився культ Демоса, який повинен був сприяти об'єднанню громадянської общини, самостійному розвитку державної організації, запобіганню розпаду загальноольвійської єдності.

У подібній ролі в Херсонесі Таврійському виступав культ Херсонас — персоніфікація громадянської общини. Протягом усієї історії існування цієї держави великою популярністю не лише в місті, а й на хорі користувався культ Геракла, безліч різноманітних зображень якого знайдено тут при розкопках[917]. Він був сакральним захисником держави і її кордонів, щорічно на його честь влаштовувались свята, де його шанували як хтонічного обоготвореного героя, переможця смерті.

За часів Спартокідів на Боспорі, крім культу Аполлона, велике значення мав культ Діоніса. Як