Читати книгу - "Учень убивці"

чорну землю, тільки от на тлі голих темних гірських пасом та похмурих вічнозелених лісів ці яскраві будинки виглядали ще разючіше. Окрім того, Джампі було зведено на крутих пагорбах, як і Баккіп, тому, дивлячись на нього знизу, здавалося, що кольори та контури накладали шар за шаром, як у майстерному букеті квітів у корзині.

Але, підійшовши ближче, ми помітили, що посеред величних споруд стояли намети, тимчасові хатинки та інші невеличкі помешкання. У Джампі постійними є лише громадські споруди та резиденція короля. Все інше будують люди, які зупиняються у столиці, щоби попросити поради в Жертовного (так тут називають короля або королеву), відвідати сховища своїх скарбів та знань або щоб торгувати чи побачитися з іншими кочовиками. Племена приходять сюди і ставлять намети на кілька місяців, щоб одного ранку піти, залишивши після себе голу землю. Згодом на це місце приходить якась інша група. Але тут немає безладу: в місті існує чіткий поділ на вулиці, а на крутіші пагорби ведуть кам’яні сходи. По всьому місту можна побачити колодязі, лазні та струмки. Тут суворо пильнують, щоб на вулицях не було сміття чи відходів. Тут також досить багата рослинність, а на околицях міста лежать пасовиська для тих, хто прибуває сюди з отарами овець та кіньми. Місця, де горяни ставлять намети, можна впізнати по тінистих деревах та колодязях. У місті безліч садів, у яких ростуть квіти та стоять дерев’яні скульптури, за якими доглядають ще ретельніше, аніж ми в Баккіпі. Гості залишають у цьому саду свої витвори: кам’яні статуї, різьблені дерев’яні фігури або яскраві глиняні істоти. Це нагадало мені кімнату блазня, бо там теж гармонія форми та кольору милувала око.

Наші провідники зупинилися біля пасовиська за містом і пояснили, що це приготували зумисне для нас. За мить ми зрозуміли, що вони просять нас залишити тут своїх коней та мулів і йти пішки. Август, який формально був на чолі процесії, підійшов до вирішення цієї проблеми не вельми дипломатично. Я весь тремтів, доки він сердито пояснював, що у нас більше речей, аніж ми зможемо занести у місто, а багато хто з нас так втомився, що й думати не зможе про піший підйом. Я прикусив язика і ледь стримався, коли побачив, що місцеві були спантеличені, але поводилися ввічливо. Певна річ, Регал знав про цей звичай. Але ж чому він не попередив нас? А так ми одразу показали себе впертими і грубими.

Але гостинний народ швидко пристосувався до наших дивних звичаїв. Вони вмовляли нас відпочити і благали на них не гніватися. Ми деякий час стояли, роблячи вигляд, що нам зручно. Роуд та Севренз приєднались до нас із Гендзом. В останнього в бурдюку залишилось трішки вина, й він поділився з нами. Роуд неохоче запропонував нам кілька смужок копченого м’яса. Ми говорили, але я не звертав уваги. Шкода, що я побоявся підійти до Августа й попросити його бути терпимішим до звичаїв цього народу. Ми були їхніми гостями; достатньо того, що наречений не з’явився по свою принцесу. Я здалеку дивився, як Август радився зі старшими лордами, що поїхали з нами, але, судячи з того, як вони жестикулювали та кивали, я зрозумів, що вони були повністю згодні з Августом.

За кілька хвилин на дорозі з’явився гурт дужих молодиків-ч’юрдів. Їх супроводжували дівчата. Нам прислали носіїв, щоб вони допомогли віднести товари до міста. Звідкись з’явилися яскраві намети для слуг, які наглядатимуть за кіньми та мулами. Я дуже шкодував, що Гендз залишиться тут. Я довірив йому Сажку, взяв кедрову скриню з травами на одне плече, а на друге повісив свою сумку. Коли я приєднався до процесії, яка рухалася в місто, то відчув запах смаженого м’яса та вареної картоплі. Я побачив, як місцеві готують навіси та розставляють там столи. Ну що ж — Гендз голодним не залишиться. Як мені хотілося нічого не робити, а лише доглядати за тваринами й досліджувати це цікаве місто!

Не встигли ми піднятися кривулястою вулицею, що вела до міста, як нас зустріли високі жінки-ч’юрдки з ношами. Вони наполягали, щоб ми сіли в ноші й нас доправили до міста. Вони дуже вибачалися, що ми так втомилися під час нашої подорожі. Август, Севренз, старші лорди та більшість леді з радістю прийняли їхнє запрошення, хоча, як на мене, це було принизливо. Але відмовлятися від їхньої ввічливої пропозиції було б нечемно, тому я віддав свою скриню якомусь хлопчині, явно за мене молодшому, й сів у ноші. Одна з жінок-носійниць годилася мені в бабусі. Я зашарівся від того, що перехожі проявляли до нас неабиякий інтерес і зупинялися, щоби перекинутися з нами кількома фразами. Я побачив ще кілька таких самих засобів пересування, в яких сиділи зовсім старі та немічні люди. Я зціпив зуби і намагався не уявляти, що подумав би Веріті про наше невігластво. Я намагався приязно дивитися на всіх перехожих і милуватися садами й витонченими спорудами на нашому шляху.

Напевне, старенька помітила мої старання, бо стишила ходу, щоб я краще міг роздивитись окружжя, і показувала мені все, чого, на її думку, я не встиг помітити. Носії спілкувалися зі мною ч’юрдівською мовою і зраділи, коли з’ясувалося, що я трішки нею володію. Мене навчив Чейд, хоча й сам знав її поганенько. Але він не попереджав мене, що ця мова досить мелодійна. Дуже скоро я усвідомив, що інтонація відіграє таку ж роль, що й вимова. На щастя, я добре сприймаю мови на слух, тому почав відважно спілкуватися з моїми носіями, вирішивши, що коли доведеться виступати в палаці перед людьми високого становища, то не матиму вигляду чужоземця-невігласа. Одна з жінок, що мене несла, Джонкві, вирішила розповідати про всі місця, повз які ми проходили. А коли я сказав, що мене звуть Фітц Чівелрі, вона кілька разів повторила моє ім’я, аби не забути.

Я ледь вмовив своїх носіїв одного разу зупинитись, щоб вилізти й оглянути один сад. Мою увагу привернули не яскраві квіти, а якийсь вид верби, яка закручувалася, а не росла прямо, як звичайно. Я помацав гладку кору і подумав, що міг би вмовити зрізати мені пагін, але не зважився, бо вирішив, що це буде неввічливо. Якась стара жінка нахилилася біля мене, всміхнувшись, а потім провела рукою по низенькій дрібнолистій траві, що росла під деревом. Аромат від трави був дивовижний, а вона засміялася, побачивши моє задоволене обличчя. Я хотів тут ще побродити, але носії палко переконували мене, що