Читати книгу - "Ангельський вибір, Дар’я Дзвін"

Повіяв холодний вітер — двері різко відчинилися. Це було оповіщення, що нам слід покинути будинок.

— Залиште нас на хвилинку, — попросила я своїх наглядачів.

Нейтан подивився на мене, потім на міс Дороті, оцінив ризики і сказав:

— Якщо що, одразу клич мене. — Він вийшов надвір, а Ейден навіть не ворухнувся.

— Я не залишу тебе з нею одну. — Він зціпив зуби. — Вона навмисне виховувала тебе так, як їй було потрібно. У неї на тебе безперечно є власні плани, тому не варто їй довіряти. До того ж вона служить Творцю.

Причини його ненависті до Творця я знала: той позбавив його вибору і прирік на похмуре життя з темною душею. Він був противником його методів для досягнення миру, тому не довіряв йому та його служителям. Зараз мені не загрожувала ніяка небезпека, але через свою ворожість він уперто не хотів це визнавати.

Я взяла демона за передпліччя і змусила глянути на себе.

— Тобі доведеться, тому що я ще не раз буду сюди приходити.

Демон недобро примружився, але я стійко витримала його погляд. Тепер треба було вигадати розумні аргументи.

Якщо все сказане про неї правда, вона справді могла бачити майбутнє. Отже, старенька знала, що робила. Я встигла добре її вивчити, щоб зрозуміти, що вона ніколи нічого не говорила і не робила без причини. Якщо вона так вчинила, то це було потрібно.

Безглуздо було думати, що вона мала злі цілі. Можливо, міс Дороті безпосередньо не розповідала мені про існування небесного світу, але в її оповіданнях і казках часто йшлося про ангелів, демонів, їхні битви, людські душі. Я не пам'ятала подробиць, але щось мені підказувало, що її історії були засновані на реальних подіях.

— Міс Дороті мені нічого не зробить. Для цього в неї було багато можливостей. Вона була поряд зі мною протягом усього мого життя. Те, що вона оракул чи спостерігачка, нічого для мене не змінює.

Ейден міг силоміць витягти мене звідси, але тоді б підірвав наш ще не до кінця сформований союз і нарвався б на гнів Нейтана. Вартовий не став би цього терпіти, і зав'язався б новий конфлікт.

Ні мені, ні йому це не було потрібно. Він повинен був це розуміти як і те, що мав подолати впертість.

— Ти довіряєш їй? — сухо поцікавився.

— Так, — прозвучала моя впевнена відповідь.

Стиснувши зуби, Ейден мовчки пішов на вихід.

— Так, доля жорстоко тебе покарала, — пробурмотіла старенька, — підсунула тобі такий подаруночок. Але і йому несолодко доведеться. — З неї вирвався смішок.