Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

Може, так навіть краще. У цій позі. Йому не видно моє обличчя. І те, що об мої щоки скоро можна буде обпектися.

Опустивши голову і заплющивши очі, я проштовхую в себе гладкий фалос. О-о-ох, м'язи стискаються в спазмі справжнього бажання. А коли на обидві сідниці опускаються чоловічі руки, розводячи їх і відкриваючи мене сильніше, градус моєї спраги підскакує ще на порядок.

Вчора, коли мені довелося робити це вперше, я думала, що це дійсно буде саме покарання. Принизливе та неприємне. Що може збуджувати у тому, щоб совати в собі цією штуковиною? Але як же я помилилася. Жадібний, голодний погляд Са-оіра, що стежив за кожною моєю дією, відчуття власної розпусти та розуміння, що ще трохи й він зірветься, зжере мене, втопить у своїй вогненній тваринній пристрасті, зробило це покарання настільки чуттєвим, що я вже через хвилину була готова кінчити.

От і зараз дихання уривчастими схлипами виривається з моїх грудей, коли я вже без вказівок Са-оіра рухаю фалосом.

− Знаєш, це виглядає так гаряче, що я не можу не долучитися, − муркоче вкрадливо мій се-аран, стискаючи мою п'яту точку. − Не смій припиняти. А-атон звелів нагадати тобі, як ми наповнимо тебе удвох, коли він повернеться.

І відчуття його рук зникає. А через хвилину моєї другої дірочки торкаються пальці, вкриті прохолодною змазкою. Продавлюють туге кільце м'язів, посилаючи натовп пекучих мурашок по хребту. Всередину проникає один палець, потім другий. Розтягуючи, занурюючи мене в темний вир забороненого задоволення. Недарма Са-оір допитував лікаря, чи витримає мій удосконалений організм таку близькість без шкоди для вагітності.

− Ліно, я що тобі велів? Не смій припиняти, − обпалює мою сідницю шпаркий ляпас.

Зойкнувши, я виймаю іграшку і штовхаю назад. В очах темніє від почуття розтягнутості й зростальної спраги.

− Ще, − наказує Са-оір, проникаючи глибше, рухаючи пальцями швидше.

І я знову підкоряюся, ловлячи ротом гаряче повітря. І знову вже без нагадувань… знову, наближаючи таку омріяну розрядку… знову, щоб піднятися на самий гребінь… І тут пальці з мене зникають, а їхнє місце займає дещо значно більше. Невблаганно проникає всередину, розтягуючи майже до нестерпності, переповнюючи відчуттям дискомфорту, печіння, тісноти та нестерпного розпусного задоволення.

− Якщо витягнеш іграшку перш ніж я дозволю, ходитимеш голою цілий день, − застережливо гарчить Са-оір, одним плавним поштовхом входячи до упору. Повільно подається назад, штовхається назад, дозволяючи мені звикнути. І починає рухатись, нарощуючи темп.

Печіння поступово зникає повністю, розчиняючись в оргазмі. Вибух підіймається з таких глибин моєї сутності, про які я навіть не підозрювала до появи в моєму житті моїх се-аран. Накриває ревучим полум'ям, руйнуючи, спопеляючи вщент і відроджуючи назад. І так до нескінченності, стрясаючи моє тіло в спустошливих хвилях оргазму, що лише посилюються різкими фінальними поштовхами Са-оіра.

− Безодня, ти з кожним днем стаєш лише солодшою, − гарчить він, схиляючись і притискаючись до моєї спини. Кусає мене за карк, обхоплюючи руками. Підіймає, змушуючи випростатися і водночас покидаючи моє тіло. − Можеш виймати фалос. Ти мене дуже порадувала своєю слухняністю.

Не знаю, яким дивом я примудрилася виконати його наказ і не виштовхнути іграшку зсудомленими м'язами. Але зараз, виймаючи гладкий ствол із себе і ловлячи ще одну посторгазмову хвилю, я вимушено зізнаюся собі, що ця штука мені подобається, які б сороміцькі речі не змушував мене витворяти з нею Са-оір.

І слухатися його мені теж подобається, як би не пригнічував цей факт... і згоряти в руках свого чоловіка... а ще краще своїх чоловіків, обох відразу.

Є, звісно, ті аспекти, в яких мені хотілося б мати більше впливу, або хоча б право голосу. Але в спальні я точно не боротимуся за провідну роль. Хіба що іноді.

Розімліла я вдячно обіймаю Са-оіра за шию, коли він підхоплює мене на руки й несе до купалень. Притуляю голову до його плеча.

− Мій пане, ви говорили про Повелителя А-атона, − вимовляю тихо. − У нього все добре? Він скоро повернеться?

– Він уже на місці, – відповідає мені Са-оір. − Думаю, за день упорається з усіма формальностями. І вже завтра надвечір, чи післязавтра вранці повернеться. Як раз напередодні коронації. Скучила вже?

У його голосі немає напруги, чи ревнощів. Навпаки, відчувається задоволеність.

– Дуже.

− Я якраз збирався з ним зв'язатися після нашого заняття, − багатозначно повідомляє мені Са-оір.

Невже він натякає, що я теж можу взяти участь у цій розмові? Мені б дуже цього хотілося. Але раптом не можна. Хто зна, що вони обговорюватимуть.

– А можна мені… теж з ним побачитись? – питаю обережно.

− Можна. Гадаю, він буде приємно здивований твоїм бажанням, – все ж таки радує мене дозволом Са-оір. – Але спочатку купальні та обід. Ти витратила багато сил.

***

− Мій пане, а чому дорога в сектор Тавра зайняла у Повелителя А-атона три дні, а зворотна за вашими словами навіть двох не займе? − запитую я у Са-оіра, задумливо водячи пальцями по сріблястих лініях татуювання на його грудях.

З купалень ми досі ще не вибралися після такого бурхливого завершення сьогоднішнього уроку. Такі спільні купання вже стали традицією за ці три дні. Спочатку навчання керування підпростором − а в перші два дні Са-оір, як і брат, змушував мене занурюватися в цю сірість, домігшись того, що я тепер можу провалюватися туди самостійно і з власної волі − а потім купання, щоб зігрітися та для відновлення енергії. До того ж зігрівали мене щоразу не лише за допомогою купання.

От і зараз ми розляглися удвох у басейні, наповненому запашною цілющою водою. Са-оір на лаві, а я на ньому. І все було б добре, якби не невиразна тривога, яка свербить у мене десь глибоко всередині. Можливо, вся річ у тому, що А-атон вирушив у потенційно небезпечний політ. А може це просто гормони мої пустують. Але хай там що я не можу не зробити нову спробу дізнатися, як справи у А-атона насправді.