Читати книгу - "Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало"

— Яро граха вбив, — сказала безбарвним голосом.

– Що?

З якого часу хлопчики наодинці вбивають грахів? Та з цією тварюкою втрьох досвідчені воїни впоратися не можуть. А тут хлопчисько з мечем.

— Як?

— Голову відрубав, — сказала дочка. — А грах його стукнув. Прямо об камінь. А потім ще я впала і теж стукнула.

Безбарвний голос.

— Голову відрубав?

Відрубати голову граху, це треба постаратися. Якщо звичайно рубати звичайною зброєю. А меч у хлопчика, схоже, до звичайної зброї не має відношення.

Шітіто погладив Ладане по голові, як у дитинстві, намагаючись заспокоїти, і підійшов до племінника, що займався лікуванням.

— Що з ним? — спитав, окинувши поглядом блідого пацієнта.

— Струс. І ребра тріснули, дві штуки. Нічого страшного.

Впевнений та спокійний Кіого. Яке незвичайне видовище. Може, та школа не таке погане місце, як здавалося?

— Зрозуміло, — втомлено промовив Шітіто. Ці діти його до могили доведуть.

А меч у хлопчика дуже цікавий. Настільки цікавий, що виглядає недоречно у людських руках.

Шітіто присів і спробував роздивитися меч у подробицях. Брати до рук цей меч не хотілося. Занадто небезпечна для людей зброя. Занадто жива. Відчутно ворожа.

Але ж подивитися можна?

Біля самої рукояті на мечі були зображені два дракони. Два дракона, що б'ються. Небачене та безглузде видовище. Дракони з собі подібними не б’ються. Вони взагалі ні з ким не б’ються. Кажуть, колись вони брали участь у людських війнах, але ті часи давно минули.

Чи дракони на мечі танцюють? Розкрили крила і кружляють у повітрі.

Шітіто похитав головою, надто вже безглузда думка.

Та що це таке?

Кого ці дурні діти привели до його дому?