Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"

— Евеннет, — просичала баронеса, й на мить Альтсін знову побачив її такою, як хвилину тому, коли вона стояла з кинджалом у руці: холодною, зосередженою та небезпечною.

— Так. Евеннет-сек-Ґрес. Вважаю, що це він за цим стоїть.

— Правильно вважаєш, — вона кивнула, все ще маючи вогонь на дні очей. — Він крутився навколо Санвеса десь із місяць. Тепер я бачу, що він полював на нього, розставляв пастки, спокушав. Був… дуже приязним.

Альтсін опустив погляд і почав бавитися із фалдами манжета.

— Ти познайомила їх? — запитав байдужим тоном.

М’яке, болісне зітхання змусило його звести погляд на баронесу знову.

— Так. Я познайомила їх. Але ти маєш зрозуміти, — додала швидко, — що в мене — вільний дім. Я не зв’язана із жодною зі сторін у Раді, нікого не підтримую і не виступаю проти когось. Маю свою частку в кількох флотиліях, складах, верфях. У мене кілька виноградників за містом, що з року в рік дають чималий прибуток, а фінансова незалежність дозволяє мені не зв’язуватися із жодною зі сторін у цій нескінечній війні за владу над містом. Я нейтральна, і всі це цінують. У моєму будинку зустрічаються люди, які не кланяються одне одному на вулицях, не дозволяють контактувати своїм дружинам, дітям і навіть слугам. А коли вони отримують запрошення від баронеси Левендер, то приймають його без вагання, бо всі знають, що я подаю найкращі вина, що в мене найкращі музики і що я вдягаюся за останньою модою. Це в мене їхні дружини підглядають крій суконь, які вдягнуть на наступний бал, і стиль, на який вони накажуть перемеблювати свої резиденції.

Вона говорила тихо, швидко й трохи нескладно, а її долоні м’яли якісь документи, розкидані по столу.

— Не думай, що я дурнувата й не знаю, про що саме тобі йдеться. Мій дім потрібен, бо люди можуть зустрітися тут на нейтральній території. Інколи я отримую прохання від якоїсь зі сторін, щоб обов’язково запросити того чи іншого аристократа або купця. І тоді знаю, що повинна надати панству на якийсь час окрему кімнату. Чимало неофіційних умов були підписані саме в мене, не раз тут припинялися війни або починалися нові, — баронеса смутно всміхнулася. — Це ціна за нейтральність. Мені її дозволяють, бо я потрібна. Інакше їм довелося б зустрічатися опівночі в портових завулках. — Усмішка зникла, заміщена гнівною гримасою. — А тепер граф, схоже, бажає відібрати в мене це.

— Як?

— В останньому листі він висловився, що бажає — як це він сформулював — більшого залучення в долю міста. Написав, що відправить до мене посланця, який усе пояснить. Тож я наказала слугам впускати кожного шляхтича без монограм на рукавах, який з’явиться тут найближчими днями. Бо не думаю, щоб граф прислав когось офіційно.

Альтсін кивнув.

— Розумію, пані, але я питав не про це. Як він може змусити тебе слухатися?

Вона закліпала, виразно здивована.

— Ти не чув? Поки що невідомо, кого саме вбив Евеннет. Навіть ясновидці не змогли сказати, хто він. І слава богам, бо досі ніхто не пов’язує вбивцю-невдаху зі мною.

— Тільки з графом? — здогадався він.

— Так. Гадаю, що граф якось про це довідався. А якщо він тепер проголосить, що це мій коханець хотів його вбити… Тоді мені кінець. Моя нейтральність, моя воля зникнуть. Може, якщо мені пощастить, розминуся з петлею.

— Графу не довелося здогадуватися. Я готовий посперечатися, що це наш молодий барон усе йому розповів.

— Я не стала б на таке закладатися, — промовила вона й відразу заклопотано всміхнулася. — Вибач за поганий жартик. Не знаю, що мені робити. Ось-ось Терліх пришле сюди когось, й намагатиметься зламати мою волю, перетворити на служницю. І я ніяк не можу вибити зброю з його руки.

Злодій закивав, мружачи очі. Роздумував.

— Коли я заходив у Клавель, стражник впустив не мене, а одяг. Дивився лише на шовк і атлас… Я готовий закластися, що аби йому наказали мене описати, то він згадав би, може, лише колір волосся… Не… не переривай, пані. Санвес провідував тебе раз на кілька днів. Інколи й рідше, так?

Альтсін звів погляд, наштовхнувшись на дивовижно зосереджений погляд. Незважаючи ні на що, вона була донькою Високого Міста. Знала інтриги й підступи від тої миті, як їй перерізали пуповину.

— Так.

— Переважно ввечері?

— Так.

Вона не зарум’янилася, хоча він трохи на це розраховував.

— Твої слуги лояльні?

А ось тепер її щоки зарожевіли.

— Дехто з них працює на мою родину вже п’ять поколінь, я всіх знаю по іменах і прізвищах, — відповіла вона поволі, таким то-ном, наче він тільки-но поставив під сумнів гармонію саду, що оточував її садибу.

Альтсін помовчав.

— Якби… — почав він поволі, намагаючись ухопити думку. — Якби в твоєму товаристві з’явився якийсь довговолосий блондин у шовках, якого ти називала б Санвесом… Хоча б раз, або — краще — якби помітили, як ти йдеш із ним вулицями, здалека, але так, щоб не було сумнівів, що це…

— Все ще він? — підхопила вона. — І що потім?

— Ти влаштуєш йому гучний скандал при свідках і проженеш його геть. Цей новий Санвес — він не може бути кимсь з Понкее-Лаа, бо граф міг би намагатися знайти його. Але ти казала, що маєш винниці й садиби. Знайди когось, хто схожий на нього, нехай приїде сюди на день, а потім зникне. Знаєш когось такого? Лояльного й мовчазного?

Вона прикрила очі, а між брів з’явилася чарівна зморшка.

— Знаю, — кивнула за мить. — Але мине принаймні три дні, перш ніж він дістанеться Понкее-Лаа.

— Це не проблема. Капризуй. Коли Терліх пришле людину, відішли її під будь-яким приводом. Поки він іще не зробив свого ходу, якого можна було б боятися. Поводься так, наче Санвес живий, а вся справа тебе не стосується.

— Але він знає, що це Санвес намагався підкинути йому документи. Евеннет-сек-Ґрес йому сказав.

— Не думаю, — злодій нарешті зумів схопити думку, що тікала від нього. — Барон не може відкрито визнати, що його знав. Граф не дурень, він почав би щось підозрювати. Сек-Ґрес, скоріше за все, лише згадував, що обличчя вбивці здалося йому знайомим, або що він бачив когось схожого, хто виходив із твоєї резиденції. Не визнав, що зустрічався з Санвесом і грав із ним в кості. Якщо ти поводитимешся так, наче вся справа тебе не стосується…

Вона мовчала, уважно приглядаючись до нього. Це вже не була налякана жінка у відчаї; не була й тією, хто вирішила, що він убивця й