Читати книгу - "Місто кісток"

– Дивись сюди.

Клері провела долонею над малюнком, а потім стрімким рухом немов проникла в папір і вихопила звідти справжнє кавове горня.

Клері думала, що Джейс вражено схопиться з ліжка з вигуком на кшталт «Отакої!». Однак цього не сталося. Ясна річ, у своєму житті він бачив і дивніші речі. Та й фраза «Отакої!» була не надто популярна тепер.

Джейс дивився на неї здивовано.

– Ти це сама зробила?

– Так.

– Коли?

– Щойно, у спальні. Після того, як Саймон пішов.

Джейс змірив її холодним поглядом, але продовжив:

– Ти використала руни? Які?

Вона знизала плечима, вказуючи на спорожнілий аркуш:

– Не знаю. Вони виникли в мене перед очима, і я намалювала те, що побачила.

– Це руни, які ти побачила в Сірій книзі?

– Не знаю. – Клері похитала головою. – Я не можу тобі точно сказати.

– І ніхто тобі не показував, як це зробити? Мама, наприклад?

– Ні. Я ж казала, вона постійно торочила, що магії не існує.

– Можу посперечатися, що мама таки навчала тебе, – перебив Джейс. – А потім ти це забувала. Магнус недарма сказав, що твоя пам’ять стане потроху відновлюватися.

– Можливо.

– Точно! – Джейс звівся і почав міряти кімнату кроками. – Очевидно, що користуватися такими рунами протизаконно, якщо немає офіційного дозволу. Але це зараз не має значення. Думаєш, мама сховала Чашу в картині й витягти її можна так само, як кавове горня?

Клері кивнула:

– Але не в тих картинах, що висіли у нас удома.

– А де? У якійсь галереї? Чаша може виявитися де завгодно…

– Вона взагалі не в картині, – відповіла Клері. – А в карті.

Джейс завмер і уважно глянув на неї:

– У карті?

– Пам’ятаєш колоду Таро у мадам Доротеї, яку їй намалювала мама?

Він кивнув.

– А пам’ятаєш, як я витягнула туз Кубків. Пізніше, коли я побачила статую ангела, то чаша в його руках видалася мені знайомою. Це тому, що бачила її раніше, на карті. Мама сховала Чашу Смерті в колоді Таро мадам Доротеї.

– Вона знала, що на цій території Чаша буде в безпеці. Окрім того, Доротеї навіть не потрібно було розповідати, що це за предмет і навіщо його треба ховати.

– А навіщо їх ховати? Доротея нікуди не виходить, і карти завжди при ній…

– І твоя мама була поблизу, і могла за ними приглядати. – Джейс був вражений. – Непоганий хід.

– Не думаю! – Клері ледь контролювала тремтіння у голосі. – Краще б вона не так добре її заховала.

– Тобто?

– Якби Чашу знайшли, може, мамі б дали спокій? Якщо їм була потрібна тільки Чаша…

– Її б убили, Клері, – сказав Джейс. Клері знала, що він має рацію. – То були ті самі люди, що вбили мого батька. Твоя мама й досі жива саме тому, що Чашу дотепер не знайдено. Тому тішся, що вона так добре її заховала.

– Я не розумію, до чого тут ми? – сонно бурмотів Алек.

Джейс розбудив решту мешканців Інституту на світанку і приволік до бібліотеки, щоб «розробляти військову стратегію». Алек прийшов у піжамі, а Ізабель – у рожевому пеньюарі. Годж у звичному твідовому костюмі пив каву з надщербленого синього горнятка. Лише Джейс, незважаючи на синці, був по-справжньому бадьорим.

– Я думав, пошуки Чаші – справа Конклаву, – не вгамовувався Алек.

– Буде краще, якщо ми зробимо це самі, – нетерпляче промовив Джейс. – Ми з Годжем порадилися і вирішили.

Ізабель заправила за вухо косу зі вплетеною рожевою стрічкою:

– Я у грі!

– А я – ні! – не вгамовувався Алек. – Агенти Конклаву розшукують Чашу по всьому місту. Просто надайте їм інформацію, і хай шукають.

– Це не так просто, – заперечив Джейс.

– Це дуже просто. – Алек спохмурнів. – Річ не в тому, що нам робити, а у твоїй залежності від небезпеки.

Джейс роздратовано похитав головою.

– Не розумію, що тобі з того.

«Тому що Алек не хоче, щоб ти постраждав», – подумала Клері. Їй було дивно, що Джейс не здатний побачити, що відбувається з Алеком. Хоча і вона не помічала Саймонових почуттів. Про що можна говорити?