Читати книгу - "25 портретів на тлі епохи"

Взагалі нинішню Чилі, як і кілька десятиріч тому, розколото навпіл стосовно Піночета. Багато чилійців уважають його рятівником нації, завдяки якому країна не лише уникнула марксистської диктатури, а й провела вражаючу модернізацію. Не менше співвітчизників Піночета переконані, що жодні економічні успіхи не можуть виправдати ріки крові, які пролив диктатор. Дехто з них вважає, що Альєнде було слушно усунуто від влади, але жорстокість, виявлена Піночетом, була зайвою і не виправданою. Авґусто Піночет помер на 92-му році життя 10  =грудня 2006 року — за іронією долі, саме в міжнародний день прав людини. І півкраїни святкувало цю подію, а півкраїни було у траурі. Супротивникам так і не вдалося засудити Піночета в Чилі за його життя. Генерала судитимуть Бог та історія.

Коли мені було 15 років, я усвідомила, що немає нічого такого, чого б я не могла досягнути. Важливо лише зрозуміти, чого я хочу.

Хто з постатей XX століття особисто найбільше спричинився до краху «світової системи соціалізму»? Михайло Горбачов, який розпочав у СРСР ліберальні реформи, що врешті закінчилися крахом цієї наддержави? Іван Павло II, який ще на самому початку свого понтифікату закликав кожного з католиків та взагалі опонентів комунізму за «залізною завісою»: «Не бійся!»? Інтелектуал і незламний боєць Вацлав Гавел? Чи електрик Лех Валенса, який став батьком-засновником масового антикомуністичного робітничого руху в Східній Європі? Можливо, можливо…

Але один з лідерів чеської Оксамитової революції Вацлав Клаус переконаний: «Революція в Центральній і Східній Європі, яка поклала кінець комунізму, почалася 1979 року з перемогою Консервативної партії на загальних виборах, яка поставила Марґарет Тетчер на чолі британського уряду. Вона атакувала державу, дедалі зростаюча експансія якої була основною тенденцією всього XX століття. Це було століття соціалізму з усіма його епітетами і з різним ступенем приниження і деградації індивіда. І її боротьба проти соціалізму стала першим прикладом успіху. Вона показала, що цю тенденцію можна зламати, що можна повернутися до ліберальної політичної, економічної і соціальної системи».

Найстаріша в Європі система британського парламентаризму внесла до анналів світової історії чимало імен видатних прем’єр-міністрів. Дізраелі і Ґладстон, Черчілль і Пітт… Але жоден з них не створив власний «изм». Є марксизм і бонапартизм, гандізм і голлізм. Та немає ані дізраелізму, ані черчіллізму. А ось тетчеризм є.

Марґарет-Гілда Робертс (за чоловіком Тетчер) народилася 13 жовтня 1925 року у крихітному містечку Ґрентам у графстві Лінкольншир у Центральній Англії. Провінційної лінкольнширської вимови Марґарет так ніколи до кінця і не змогла позбутися, попри те, що залишила батьківську оселю у віці 18 років і ніколи потім у рідному графстві не жила. Вона стала другою і останньою дитиною (сестра Мюріел була на 4 роки старшою) в родині Беатріс та Елфріда Робертсів. На час народження Меґґі син чоботаря Елфрід був уже власником невеликої бакалійної лавки, а Беатріс працювала швачкою. Родина Робертсів, за свідченням майбутнього чоловіка Марґарет Деніса, була дуже пуританською. Вони належали не до англіканської, а до методистської церкви, Елфрід був церковним проповідником. Щонеділі родина тричі відвідувала церкву — вранці, вдень та ввечері. Ані батько, ані мати не палили, ніколи не вживали ніякого алкоголю, хоча й тримали в домі кагор та вишнівку для гостей.

«Усім у житті я зобов’язана батькові, — писала Марґарет через багато років. — Він прищепив мені любов до всього, що я люблю й у що вірю». Хоча Елфрід Робертс не мав навіть середньої освіти, він, за словами дочки, «був найкращим читачем, якого я будь-коли знала». Батько справляв величезний вплив на своїх дочок. «Треба постійно працювати, щоб заробляти собі на життя», «Ніколи не можна виходити з себе, принаймні на людях», «Ніколи не можна говорити про свої провали та невдачі, звичайно, вони можуть бути, але згадувати про них на людях не можна», «Ніколи не йди за натовпом, не бійся відрізнятися від нього, а, за потреби, поведи його за собою». Ці батькові принципи Марґарет не просто запам’ятала, а дотримувалася їх ціле життя. Саме батько ще змалечку категорично заборонив їй вживати вирази: «Я не можу» і «Мені це важко». І хоча політичні опоненти згодом зневажливо називали Тетчер «дочкою бакалійника», вона ніколи не соромилася свого походження, а, навпаки, пишалася ним.

Родина Робертсів не була, звичайно, багатою, але й дуже бідною її назвати теж не можна. На той час, коли Марґарет було років десять, батьків магазин уже був найбільшою бакалією в містечку, мав відділи кондитерських виробів, тютюну, поштового причандалля. В ньому працювало п’ять найманих продавців. Але й Меґгі з сестрою, прийшовши зі школи, щодня по кілька годин торгували в лавці — цукерками та