Читати книгу - "Ігри Немезиди, Джеймс С. А. Корі"

— Ті паскудні хлопи перестали стріляти, — констатував він.

— Хух! — видихнула Боббі. А за мить додала: — То, значить, на абордаж ідуть?

— І я ж про те саме подумав.

— Ну, а як довго ще хотів би ти купатися в гелевій ванні цих кушеток? Чи не скочити нам негайно та не прихопити й собі яку зброю?

— За п’ять хвилин?

— Про мене, — кинула Боббі, дістаючи свій ручний термінал. — Ось виставлю таймер.

Але двері розчахнулися швидше: за три хвилини й двадцять п’ять секунд. До приміщення запливли троє піхотинців у легкій бойовій броні. Одноруч вони похапались за одвірок, а правиці їхні несли бойові гвинтівки. Перший з них — чоловік із худим обличчям та вертикальним рубцем на носі збоку — рушив досередини. Алекс раптом подумав, що погані хлопи могли ж захопити не лише кораб­­лі марсіянські, а й марсіянське все бойове спорядження! Але худолиций сперся на стіл і заговорив:

— Пане Камалю! Сержантко Дрейпер! Я — лейтенант де Гаан. Хоча корабель іще маневруватитиме й треба всім нам матися на бачності, але дуже потрібно, щоб ви пішли зі мною!

— Вас зрозуміла! — відгукнулася Боббі й, хутко зірвавши ремені з себе, метнулася до дверей. Алекс намагався не відставати від подруги.

З узвичаєною спритністю піхотинці пливли в невагомості коридорами, від укриття до укриття, один весь час у бойовій позиції ззаду, другий — попереду, а Боббі й Алекс — у центрі всього ланцюжка. Двічі корабель ішов у різкий крен, і то саме тієї миті, коли Алекс однієї ручки пустився, а до другої ще не причепився. Першого разу він ухопився не за ту, що мав на увазі, хапачку, а другого... його відкинула гола поверхня стіни, й пілот завертівся у повітрі, аж поки його піймав котрийсь із піхотинців і притулив до безпеки — найближчої ручки: хапайся! Гуки бою долинали перш з одного боку, а тоді стали гучніші та й знову подаленіли. Одна перегородка не схотіла відчинитись, виправдавшись тим, що за нею — діра, вакуум, то мусіли вертатись. Немов кошмарний сон, ця мандра вже видавалася нескінченною, хоча могла й зненацька скінчитись.

На капітанському містку перебували капітанка і прем’єр-­міністр, обоє пристібнуті до своїх крісел-колисок. А довкола них члени екіпажу торохтіли, перекидаючись повідомленнями, то й Алекс нахапався уривків тієї інформації, а ті уривочки хутко й склалися в ціліс­­ну картину, й то так, що й сам він не запам’ятав, що, звідки та як залетіло йому в вуха. Головний привід вийшов з ладу. Комунікаційний вузол не годен був ні передавати, ні звуками чи там лазером транслювати. Були пробоїни в корпусі біля машзали, зброярні та складу, що на кормі. Корабель ще міг стріляти ракетами чи то торпедами, але системи управління повиходили з ладу. Ніхто вже й не згадував про тих двох фрегатів, що супроводжували урядовий корабель, позаяк головний ескорт десь відведено геть. То Алекс зметикував, що їх знищено.

— На нас напали, беруть на абордаж, — сказала капітанка надзвичайно спокійним голосом. — Сили первісного ескорту зазнали також концентрованого нападу й тому не зможуть прийти нам на допомогу. Ми послали навсібіч сигнал біди, але навряд чи хто при­мчить сюди вчасно, аби допомогти нам вистояти в цьому конфлікті. Ми якраз налагоджуєм потужну оборону, але, якщо ми не зможемо відстояти вашу безпеку, то, ймовірно, вам доведеться евакуюватись.

— У самісіньке пекло перестрілки? — перепитав Алекс.

— Це не є оптимальний варіант, — заперечила капітанка. — З усією належною до вас повагою, моїм найпершим пріоритетом є убезпечення прем’єр-міністра.

— Авжеж, шкіперко! — сказала Боббі — одночасно з Алексом, що мовив:

— Трохи зловісно звучать ваші слова!

Але капітанка вділила їхнім висловам абсолютний нуль уваги.

— Маємо шість рятувальних гондол напоготові. Протокол велить надати кожному з вас по гондолі й персональний озброєний супровід на кожну окрему гондолу та й випустити вас одночасно, сподіваючись на те, що увага ворога розподілиться на два окремі об’єкти й таким чином котресь із вас отримає більший шанс на порятунок.

— Це лайняний план! — заявив Алекс капітанці, а тоді обернувся й до прем’єр-міністра: — Ви ж бачите, який це лайняний план, правда?

Сміт кивнув головою на знак згоди. Обличчя його було рум’яне, й крихітні блищики поту витанцьовували на його щоках і потилиці, утримувані на шкірі силою поверхневого натягу.

— То що ж виходить? — обурилася Боббі. — Гондоли не мають епштейна. Ви нас викидаєте на розстріл. А ми ж маємо тут напохваті перегоновий пінас. «Смугач» — це швидкість!

Капітанка підняла руку, вимагаючи тиші.

— Я ось що хотіла заявити. Ми можемо віддати «Смугача» панові прем’єр-міністру, надавши йому пілота й охоронця, однак це означає, що я все одно кидаю двох цивільних у м’ясорубку.

— Та на якого дідька треба вам це робити? — урвала її Боббі. — Ось тут ми, перед вами: пілот з охороною! Чи ж не так? І ми можемо відвести пана прем’єр-міністра Сміта в окрему каюту, а самі займемо крісла-колиски. Алекс уже набув більше досвіду, як пілотувати цей кораблик, ніж будь-хто з вас, а я — з усією повагою до лейтенанта де Гаана — вмію влучно стріляти не гірше за будь-кого з ваших піхотинців! Ризик є, і великий, але успіх тут цілком можливий.

— Та я ж саме до цього й вела! — задзвенів досадою голос капітанки. — Та й пан прем’єр-міністр недвозначно вказав, що на Місяці вкрай потрібна присутність сержантки Дрейпер...

— Вони ж сказали «так», капітанко Чудгарі! — урвав її прем’єр-­міністр. — Слово «так» — це ж і є достатня згода.

— Лейтенанте? — звернулася Боббі. — Якщо я дію як охорона при цій місії, то для цього мені ж потрібна зброя!

Худолиций чоловік усміхнувся, й холодно зблиснули його очі.

— Я можу це влаштувати, піхотинко! Капітанко?

Капітанка кивнула різко головою, і лейтенант де Гаан метнувся до ліфта. Боббі не відставала від нього. Алексове серце закалатало, але миттєвий острах приборкало дедалі дужче хвилювання. Так, це небезпека його життю. Так, якісь невідомі вороги оточили їхній корабель і, ймовірно, спробують узяти його штурмом. Але ж! Але ось зараз він знову полетить у бій, і якась досі ще не дозріла, юнацька частина його душі так нетерпеливилась, аж танцювала в ньому!

— Скільки зможемо, прикриватимем вас вогнем наших ГТЗ, — запевнила капітанка, та Алекс