Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

Зробив ковток і озирнувся, споглядаючи на мене, на мої груди, що здіймалися, бо мені й досі бракувало повітря, на мої усе ще розведені ноги, на місцинку між ними, відкриту й розквітлу після того, що він виробляв зі мною.

Я ж натомість, піднявшись на ліктях, дивилась на візерунок червоних подряпин, які вкривали його плечі, й тяглися аж до темного волосся на грудях. І ні про що не шкодувала.

Повернувшись до мене, Соретті підніс склянку до мого рота, пропонуючи випити.

— Впевнена, я не була збуджена аж до зневоднення. Навіть богу сексу таке не під силу.

Але віскі таки сьорбнула. Й одразу скривилася, коли алкоголь полився у пересохле горло.

— У тебе очі п’янючі, — захихотів Тоні.

— Від віскі?
— Від оргазмів. І одразу почервоніла, — не припиняв кепкувати він.

— Я не можу контролювати це, коли ти бовкаєш своїм язиком усе підряд! Але мені сподобалось, — визнала я, опустивши погляд.

— Ще б пак!
— І я хочу ще, — чомусь тепер вимовити це було простіше.

— Мене чи віскі?

Я вихопила в нього келих, а потім узяла й провела язиком по босовій щоці, так само як раніше облизував мене він. Й прошепотіла звабливо-невинним тоном:

— Так.

Якщо мені й здавалося, що я маю можливість піти, що ще не пізно втекти від нього, зараз я у дусі родини Соретті полила її грапою й підпалила. Я не просто прагнула, щоб Тоні зіпсував мене. Я цього вимагала.

Вранці між ніг млоїло як ніколи доти. Але ж мене трахали так перший раз за усе моє небагате статеве життя. Тоні не збрехав — я й досі відчувала його член усюди, де він побував вночі. А його власник солодко спав, коли я прокинулась.

Прийнявши душ і вдягнувшись — по цьому дому не можна розгулювати ані в його футболці, ані в самій білизні, — я попростувала на кухню у пошуках кави, паралельно подумки благаючи власне тіло не запрошувати пуголовків Соретті на гостини тривалістю в дев’ять місяців.

Джованні вже був там, але не готував, а передивлявся якісь папери, розклавши їх на столі. Відірвавшись від них, помітивши мене, він осміхнувся.

— Пізно учора повернулися?

— Та, наче, ні. А ви?

Спина перетворилася на водоспад холодного поту. Невже він чув усе, що відбувалося у спальні? Ні, він добре знає свого сина, та й сам не святий, і розуміє, що ми під ковдрою не в монополію грали, але відкритість родини Соретті здебільшого викликала зніяковіння, й до неї важко було призвичаїтись одразу.

— Десь під ранок.
— І вже на ногах? — зойкнула я.

Великий Джо знизав плечима й почав збирати документи у теку, з якої, мабуть, раніше їх вийняв.

— Я звик до цього. Коли є справи, я не можу відпочивати. Вибач, Елізабет, я маю йти — в «Орегано» якась халепа з постачальником сиру. Нехай сніданок готує Тоні. І добре поїж, щось ти дуже бліда. Він тримає тебе під замком й не випускає нікуди з пентхауса, еге ж? Хай звозить тебе сьогодні на узбережжя. Ось, — він зробив кілька кроків до стіни й зняв з гачка зв’язку ключів, котрі я помітила ще учора, — проїдьтеся на Мадонні.

Я змусила себе проковтнути з десяток уїдливих жартів й коментарів. Ну справді, хто дає автівці ім’я Мадонна?

Та його пропозиція здалась мені слушною. А й справді, чому б не побувати на узбережжі? Посидіти біля води трохи, поговорити… Влаштувати нормальне побачення. Нормальне тому, що за нього відповідатиму я.

Втім це побачення з Тоні, і його характер вередливого задупченка, котрий завжди усе паскудить, проявився одразу ж.

Гаразд, можливо не варто було будити боса, кинувши в нього ключі, котрі приземлилися йому на лоба.

— Га? Що трапилось? — розплющивши очі, він сів на ліжку, трохи хитаючись з боку в бік.

— Підйом, єнотику, ми їдемо на пікнік, — солодкаво проспівала я.
— Ми — це ти, я і татко? — скривився він, куйовдячи волосся, й без того сплутане після сну й ночі сексу.

— Ні, тільки ти і я. В мене вже готові сендвічі, — це ще одна не надто висока вершина моєю кулінарної майстерності. Також я спакувала у пластикові контейнери трохи сиру й прошуто, винограду і персиків, лишалось тільки прихопити просеко, та я не наважилась без Тоні увійти до льоху Джованні. Не з моєю репутацією руйнівниці винних колекцій.

Бос миттєво нахмурився.

— Тобто тобі не вистачило одного побачення, коли ми заледве уникнули харчового отруєння або чогось гіршого? Випробовуєш долю вдруге, Бессі?

— Агов, це лише хліб та начинка, — схрестила я руки на грудях. — Не молекулярна кухня. З ними впорається навіть дитина. Або заїдемо в якусь забігайлівку по бургери й крильця.

— Враховуючи обставини, це не така вже неїстівна альтернатива, — він скосив очі на ключі. — Овва! Татко довірив тобі Мадонну! Він з випускного не дозволяв її чіпати.

— Так, до речі про це… Не поясниш, що таке та Мадонна?

Тоні відповів диявольськи-задоволеною посмішкою, і навряд вона була такою через бурхливу гарячу ніч.

____________

[1] тут — трясця твоїй матері! (італ.)