Читати книгу - "Карта днів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Хо-хо-хо! — відгукнувся волохатий хлопець, насміхаючись із нього. — «Не лізь на мою територію!» Комусь треба змінити підгузок.
Рек, який перед цим сів, знову скочив зі стільця, але один із його приспішників відтягнув його назад. Доґфейс навіть не ворухнувся, а тільки тихо собі посміювався, коли дивився, як Рек напоказ нібито дає себе утримати, щоб уникнути скандальної сцени.
— Я б цього не пробував, — мовив Доґфейс. — Із того боку, приклавши вуха до дверей, ждуть троє моїх хлопців. І, коли вони почують, як я гавкну, ти покійник.
— Досить уже цього стомливого чванства, — сказала Енджеліка. Обличчя в неї було спокійним, але її димова хмара стала густою та неспокійно вирувала.
— Так, дозвольте вже, будь ласка, почати, — проказав «наставник».
Усі сіли. Хоча напруженість між ватажками кланів була відчутною, вони таки невдовзі перевели свою увагу на моїх друзів та на мене.
— Що ти приготувала для нас сьогодні, Френкі? — запитав Доґфейс. — Знову селюки з лісу?
— Мені більше не потрібні дешеві фокусники, — застеріг Рек. — Цього разу я хочу справжніх талантів.
— Еге ж, — додав Доґфейс. — У його ватазі й правда багато нікому не потрібних недоумків.
Рек кинув на нього недоброзичливий погляд.
— Ні-ні, вони — реальна знахідка, — запевнила Френкі. — І вони будуть реально дорогими.
— Подивимося, — сказала Енджеліка.
— Єдине, що мене хвилює, це чи зможуть вони грабувати, — зауважив Рек. — Мені потрібні «силачі». Мені потрібні «розвідники».
— А мені потрібні «хамелеони», — сказав Доґфейс. — Недавно мою ватагу засікли звичайні, і нас добряче поскубли.
— Тобі це, напевне, не завадило б, — поглузував Рек із зовнішності опонента.
— До речі, ось цей — невидимий! — сказала Френкі. Вона обернулася та штовхнула Міларда своїм кийком. Той тихо скрикнув.
Ми й досі не могли розмовляти.
— Гм, — промовив Рек, безперервно постукуючи пальцями. — Це могло б зацікавити…
— Вони недостатньо потворні для твоєї ватаги, — сказав Доґфейс. — Краще лиши їх мені.
— Мені, як завжди, потрібні «погодники», — зітхнула Енджеліка. — «Вітрозмінювачі», «хмаросіячі». Досвідчені тільки.
— Гаразд, говоріть, — сказала Френкі, махнувши своїм кийком у наш бік. — Розкажіть їм, що вмієте робити.
Я відчув, як мою щелепу попустило, а мій язик, який був майже занімів, стало поколювати через раптовий приплив крові до нього, і тоді до нього поступово стала повертатися чутливість. Спершу говорити було важко. Бронвін також намагалася щось сказати, але це звучало так, наче ми забули, як вимовляти приголосні.
Доґфейс різко підняв руки:
— Вони що, ідіоти?
— Звісно, що так. Інакше, як би Френкі змогла їх узагалі спіймати?! — зауважив Рек.
— Забудь мій номер, — сказала Енджеліка, звертаючись до Френкі, та встала зі стільця.
— Їхні язики просто заніміли! — благала Френкі. — Не йди!
Френкі почала бити своїм кийком Бронвін, репетуючи:
— ГОВОРИ ЧІТКО!
Ця сцена настільки мене розгнівала, що в мене в голові щось перемкнуло, до мене повернувся мій голос, і тоді я крикнув:
— ПРИПИНИ!
Френкі, з люттю на обличчі, повернулась у мій бік та рушила зі своїм кийком до мене. Однак для цього їй треба було пройти мимо Емми, але та, виявляється, поки ніхто не бачив, устигла перепалити вірьовку на своїх зап’ястках. І хоча її ноги все ще були прив’язані до стільця, це не завадило їй накинутись на дівчину та вагою свого тіла нагнути Френкі до підлоги.
Емма затисла шию Френкі однією рукою в «трикутник» і стала її душити, а другу руку, із полум’ям, тримала поруч із обличчям дівчинки.
— Стоп, стоп, стоп! — заверещала Френкі, звиваючись та корчачись. Здавалося, вона втратила свій гіпнотичний вплив на Емму і, хоч як сильно намагалась, уже не змогла його повернути.
— Відпустіть нас, або я розплавлю їй пику! — закричала Емма. — Я серйозно! Я дійсно зроблю це!
— Та, будь ласка, — сказала Енджеліка. — Вона вже так дістала.
Інші розсміялися. Вони, здавалося, були здивовані, але не дуже засмучені раптовим поворотом подій.
— Чому ви стоїте? — закричала Френкі. — Убийте їх!
Доґфейс відкинувся на спинку стільця, поклав щиколотку на щиколотку, а руки заклав за потилицю та сплів пальці.
— Ну, не знаю, Френкі. Щойно стало так цікаво.
— Я згодна, — додала Енджеліка. — Уперше я рада, що сьогодні вилізла з ліжка.
Емма виглядала роздратованою.
— Вам однаково, якщо вона помре?
— Авжеж, — байдужим тоном відповів «наставник».
— Ти не можеш так зі мною! — закричала Френкі. — Ти мій! Я тебе спіймала!
А тим часом я почав відчувати, що мало-помалу знову можу керувати своїми руками та ногами, так само як і язиком. Закляття дівчинки було зламане. Я поглянув на своїх друзів і зазначив, що вони теж почали рухати своїми кінцівками.
— Гадаю, ми поділимо їх порівну, — сказав Рек, витягнув із-за поясного ременя пістолет із товстим стволом та звів курок. — По-одному для вас, двоє для мене.
— Я маю кращу ідею, — заперечив Доґфейс. Він упав на всі чотири кінцівки та люто загарчав. — Я заберу всіх.
— Добром це для тебе не закінчиться, — попередила його Енджеліка. У її хмаринці спалахнуло яскраво-білим, а потім прогриміло. Те, що я вважав за дим, виявилось реальною грозовою хмарою. — І навіть не здумай застосувати свій вогонь проти нас, — звернулася вона до Емми.
— Ніхто нас не забере, — заявив я. — І ніхто нас не купить.
— Коли Рада імбрин дізнається, чим ви тут займаєтесь, у вас будуть серйозні-пресерйозні проблеми, — попередив Мілард.
У деяких учасників аукціону ця заява викликала здивування. Рек зробив крок уперед, і в його голосі несподівано з’явилися деякі нотки поваги, коли він сказав у відповідь:
— Ви неправильно нас зрозуміли. Ми не купуємо людей. Такий вид торгівлі вже протягом тривалого часу є незаконним. Але інколи ми робимо грошові внески для звільнення під заставу дивних, винних у скоєнні карних злочинів. Якщо згадані дивні нам подобаються.
— Яких карних злочинів? — запитав Мілард. — Це ви злочинці.
— Ви перетнули межі приватного володіння Френкі, — повідомив Доґфейс, а Френкі, котра від переляку не могла
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Карта днів», після закриття браузера.