Читати книгу - "Моя всупереч, Алекса Адлер"

Часом мені здається, я відчуваю їхні емоції, відчуваю, як сильно вони прагнуть повернутися мене, як стараються, спішать і рвуться додому. Але їх досі немає поруч. А я маю думати не тільки про себе, чи про них, я маю думати й про наших дітей. Мої хлопчики взяли від мене все, що змогли, їм потрібна сила, ще енергія. А я більше нічого їм дати не можу.

Тому моє рішення сьогодні очевидне. Я зобов'язана вижити й зробити так, щоб вижили мої сини, отже, прийму ще один шлюбний зв'язок.

Сподіваюся, мої се-аран колись зможуть мене зрозуміти та пробачити.

За ці два тижні я так схудла, що мій одяг став мені великим. Тому, велівши сьогодні служницям підібрати якесь більш-менш підходяще для майбутнього ритуалу вбрання, мені довелося зупинити свій вибір на легкій, багатошаровій перлинно-сріблястій сукні на зав'язках, з летючим кроєм, що приховує силует.

Вірні лайси буквально на руках віднесли мене в купальні, де викупали й привели до ладу моє тіло перед шлюбним обрядом. Як би я не ставилася до того, що відбувається, бути немитою і недоглянутою, коли доведеться віддавати перший подружній обов'язок третьому чоловікові, я собі дозволити не можу.

− Гадаєш, я роблю помилку? − запитую у Чотжара, коли Жіна і Неоко допомагають мені лягти назад у ліжко, розправивши тонкі спідниці й тихенько залишають спальню.

Звісно, мені довелося все розповісти моєму хранителю. І про пропозицію Сетору. І про його клятви Абсолюту. І про наказ А-атона.

Вчора Чотжар промовчав. Сьогодні теж поки що жодного разу не висловився.

− Я не знаю, що тобі с-с-сказати, Ліно, − похмуро відповідає на-агар. − Ти вмираєш-ш-ш. Це очевидно та незаперечно. І я нічим не можу допомогти. Не можу тебе вберегти, не знаю, як. Обов'язок перед тобою велить негайно віддати тебе жерцеві, щоб врятувати від с-с-смерті. Обов’язок перед Повелителями велить жерця вбити, за те, що він зазіхає на заборонене й недоторкане. Ти сама чудово знаєш, що Повелитель А-атон не шлюб мав на увазі, дозволивши тобі зв'язок із С-с-сетору.

− Знаю, − заплющую очі.

Долоні, що лежать на вже доволі помітному животі, мимоволі стискаються. І ніби у відповідь я відчуваю, як всередині йде легка хвиля, штовхаючи в розкриту долоню. Мої хлопчики, мої сонечка кохані. Заради них я готова на все.

− Але Повелитель А-атон дав мені право діяти на свій розсуд, робити все, щоб вижити й врятувати спадкоємців. Я не бачу більше жодного іншого виходу.

− Ти переконуєш-ш-ш мене, чи с-с-себе? – посміхається Чотжар, наближаючись до ліжка. − Мене тобі не обдурити, Ліно. Рі-одо Сетору зумів пробратися тобі під шкіру. Ти досі внутрішньо опираєш-ш-шся цьому шлюбу тільки тому, що не хочеш бути в очах Володарів зрадницею. Визнай чесно, якби ти була впевнена, що вони приймуть твоє ріш-ш-шення, чи стала б ти так довго тягнути з ним?

− Я не знаю, − кажу абсолютно щиро. Зморгую сльози, що набігли на очі. – Справді, не знаю. Для тієї, ким я була раніше, і два чоловіки − це вже багато. Я не уявляла навіть, що зможу кохати двох чоловіків одночасно. Але ж кохаю всім серцем. А три… не думаю, що це правильно. Не знаю, що я відчуваю до нього. Але вибору я більше не маю. І мені страшно, чим це обернеться, коли імператори повернуться.

− Як любить говорити твій майбутній третій чоловік – час вс-с-се розставить по місцях, − хмикає мій хранитель, кидаючи уважний погляд на вхідну арку. − Він іде. Готуйс-с-ся.

І справді, вже менше ніж за хвилину я чую, як відкриваються в гостьовій частині покоїв вхідні двері й незабаром у спальні з'являється Сетору. У темно-бордовому вбранні, зібраний, серйозний.

– Вітаю, моя імператрице, – кланяється він, окидаючи мене пильним поглядом. – Я прийшов, як ми й домовлялися. Чи ти готова піти зі мною?

− Так, − швидше видихаю, ніж вимовляю.

І тільки тепер до мене повною мірою доходить, що саме зараз має статися. Я ввійду в коло з цим чоловіком, щоб віддатись йому і стати дружиною. Між нами все станеться. Сьогодні. По-справжньому. Невідворотно. Він візьме моє тіло. Я зраджу своїм чоловікам з іншим. Третім.

Судомно зітхнувши, заплющую очі. Те, як Сетору підходить, відчуваю, а не бачу.

− Невже я такий огидний для тебе? – торкається моєї скроні гаряче дихання. І чоловічі руки підхоплюють моє виснажене тіло з ліжка.

− Ні. Просто… я почуваюся зрадницею, – зізнаюся йому тихо. Не хочу, щоб думав, ніби гидкий. Він не заслужив такого.

− Подумай про те, що сил тебе позбавили вони самі. Свідомо, чи несвідомо. Ти ж рятуєш себе та їхніх синів. Це не зрада, Ліно, – хрипко вимовляє Сетору мені у волосся. – Не думай зараз про них. Їх немає з тобою поряд. А є я. Весь цей час був я. І буду завжди, навіть коли вони повернуться. Я нікому не дозволю завдати тобі болю.

− Це нездійсненна обіцянка, рі-одо, − хитаю головою.

− Подивимося, − кидає він, випростуючись. − Ні-одо Чотжар, гадаю, ви, як хранитель моєї майбутньої дружини, супроводжуватимете нас до самого кола.

− Так, − спокійно відповідає на-агар.

− Тоді простежте, щоб довірені служниці імператриці, її лікар і охоронці теж вирушили з нами. Я забираю свою майбутню дружину до свого палацу. Шлюбний обряд ми пройдемо саме там.