Читати книгу - "Після падіння, Денніс Ліхейн"

— Як ви знайшли це місце?

Нед кілька разів кліпнув і засичав від болю, змінивши своє положення на сходах.

— Через доки підставної корпорації на ноуті твоєї партнерки. Цей будинок купила та сама компанія, що два роки тому орендувала у Джакарті гірничі зонди.

— Де ще ви шукаєте?

— Звиняй, — відповів Нед. — Навіть якби я міг тобі допомогти — а зараз я б, імовірно, виклав усе, що знаю, за пляшку води, — я в курсі лише того, що стосується мого проєкту та мого відділу, і більше нічого.

Рейчел дістала з «ровера» пляшку води й підійшла до Неда, щоб передати її йому, та він саме вовтузився однією рукою зі своїм гаманцем, витягаючи з нього фотографію. Нед кинув гаманець на ґанок. Тепер Рейчел, якщо їй по-справжньому хотілося це знати, могла підняти його й поглянути на Недові водійські права, щоб дізнатись його ім’я. Вона залишила гаманець на ґанку.

Беручи пляшку води, Нед передав їй фотографію.

Там було зображено біляву дівчинку років одинадцяти-дванадцяти із широким підборіддям, великими очима й невпевненою усмішкою. Однією рукою вона обіймала хлопчика з каштановим волоссям, на кілька років молодшого за себе; він мав Недові маленькі губи й широкий ніс. Хлопчик усміхався ширше та впевненіше, ніж його сестра.

— Це мої діти.

Браян поглянув на фото.

— Прибери цю хрінь.

Нед уп’явся поглядом у вічі Рейчел і продовжив так, наче Браян і не говорив.

— Знаєте, Кейлі, тобто моя дівчинка, вона реально розумна. Вона заснувала програму «Великі друзі» у своїй школі. Там…

— Припини, — сказала Рейчел.

— …знаєте, старші діти, такі, як вона, стають менторами для першачків і другокласників, починають із ними дружити, щоб вони не боялися. Це все Кейлі придумала. У неї величезне серце.

— Припини, — повторила Рейчел.

Нед ковтнув води.

— А, гм, Джейкоб, тобто мій хлопчик, він…

Браян наставив на Неда дробовик.

— Завали їбало!

— Гаразд! — Нед трохи облив собі водою коліна. Він гадав, що Браян зараз натисне на спусковий гачок. — Гаразд, гаразд.

Рейчел побачила, як він із дрожем випив іще води, і силою волі спробувала зробити своє серце жорсткішим і меншим, але марно.

Нед випив іще трохи води й кілька разів облизав губи.

— Дякую, Рейчел.

Раптом їй захотілося не дивитися йому в очі.

— Мене звати… — заговорив він до неї.

— Не смій, — прошепотіла вона. — Не смій.

Тепер вона зазирнула в очі йому, а він — їй, і він дивився на неї довго, достатньо довго, щоб вона побачила в ньому як маленького хлопчика, так і жахливого чоловіка. А тоді він покірно опустив повіки.

Браян підійшов до краю пагорба, підняв руку й викинув Недів мобільний високою дугою, що закінчилася гучним падінням у річку. Браян заговорив, стоячи до них спиною:

— Що нам із тобою робити, чоловіче?

— Я сам про це думав.

Браян повернувся.

— Не сумніваюся.

— Ви не вбивці.

Браян схилив голову в бік Ларса.

— Отой твій дорожній пес може із цим посперечатися.

— Він наставив пістолет на твою дружину. Він був прямою загрозою. Ти зробив те, що мусив. Це не те, що когось стратити. Геть, геть не те.

— Що б ти зробив, бувши нами? — запитала Рейчел.

— О, тоді ви вже були б мертві, — сказав Нед. — Але я вже давно розлучився зі своєю душею, Рейчел. Твоя досі при тобі. — Нед знову змінив положення на сходах. — Байдуже, вб’єте ви мене чи зв’яжете: результат буде однаковий. Компанія пошле ще одну команду, якщо досі не послала. Я їй до сраки. Я ж, блін, просто робоча коняка. Живим мене знайдуть чи мертвим, історія залишиться однаковою: вона продовжить на вас полювати. Може, мене відвезуть до лікаря, а може, й ні, та гонитву за вами вона продовжить. Я хочу сказати ось що: якщо ви залишите мене живим, кінцевий результат буде такий самий, яким він буде, якщо ви мене вб’єте. От тільки, якщо ви холоднокровно мене вб’єте, вам ще доведеться щовечора дивитись у дзеркало.

Браян і Рейчел замислилися над цим і перезирнулися.

Нед поволі підвівся, спираючись на колону праворуч від зламаних перил.

— Ти що? — заговорив Браян.

— Якщо вже помирати, то радше стоячи.

Браян кинув дикий погляд на Рейчел, а вона кинула дикий погляд на нього. Нед мав рацію: застрелити його й Ларса було легко, коли про це ніколи було думати. Зате тепер…

Нагорі заревіла дитина. Цього разу пронизливіше, розпачливіше.

Браян сказав:

— Це якось недобре. Не хочеш її перевірити?

Рейчел поняття зеленого не мала, як перевіряти стан дитини. Вона навіть ніколи не сиділа з дітьми. А думка про те, що вона застрягне там, якщо тут, унизу, щось піде не так, жахала більше за необхідність нести варту.

— Я залишуся з ним.

Браян кивнув.

— Як ворухнеться, застрель його нахрін.

«Тобі легко казати».

— Звісно, — озвалася вона.

Браян піднявся сходами та підсунув ствол дробовика Недові під підборіддя.

— Не лізь до неї.

Нед не сказав нічого — тільки втупився очима у щось неподалік згаслих заводів.

Браян увійшов до будинку.

Щойно він зник, Рейчел відчула в собі вдвічі менше сил і вдвічі більше слабкості.

Нед, хитаючись, притулився до колони. Випустив із рук пляшку для води й неначе зібрався перекинутись, але зберіг рівновагу, в останню мить ударивши по колоні зап’ястком.

— Ти втрачаєш забагато крові, — сказала Рейчел.

— Я втрачаю забагато крові, — погодився Нед. — Можна попросити в тебе воду?

Вона пішла підняти воду, але зупинилася. Помітила, що Нед стежить за нею, і на одну коротесеньку мить він видався далеко не таким безпорадним. Він видався голодним і готовим до удару.

— Вода, — промовив він.

— Візьми її сам.

Він застогнав і потягнувся до пляшки, обмацуючи пальцями дерев’яну сходинку просто над нею.

Над ними відчинилося вікно, і всього за дві-три секунди сталося таке.

Браян гукнув:

— Вони вбили Хаю!

Нед дременув із ґанку та врізався маківкою Рейчел у груди.

Нед потягнувся до її пістолета.

Рейчел висмикнула руку, в якій тримала пістолет.

Нед ударив Рейчел у підборіддя здоровим плечем.

Браян гукнув:

— Застрель його!

Рейчел натиснула на спусковий гачок і впала на землю.

Нед зліз із її тіла, і вона почула, як він забурчав, а тоді знову вистрілила з пістолета.