Читати книгу - "Після падіння, Денніс Ліхейн"

Біля вершини Рейчел натиснула на газ і незграбно поїхала гребенем; «ровер» при цьому так сильно хилився ліворуч, що Рейчел боялася перекинутися й тому пішла проти чуття і натиснула на газ іще сильніше, а машина різко опустилася на всі чотири колеса і ввірвалася на галявину за будинком.

На задній ґанок вийшли і Нед, і Ларс. Озброєні. Нед, побачивши її, схилив голову набік — здивовано і водночас переможно. Такий погляд, як у нього тепер, Рейчел бачила вже достатньо разів; від цього погляду вона незмінно почувалася крихітною і водночас обуреною: «Дурна дівка».

Вона зупинила «ровер» і вийшла з нього так, щоб він стояв між нею і ґанком.

— Не тікай, — сказав Нед. — Нам просто доведеться за тобою погнатись. І історія закінчиться так само, тільки ми, бляха, будемо трішки більш знервовані.

Нед тримав у руці ґлок, яким убив Калеба, із уже прикріпленим глушником. Рейчел стало лячно, що саундтреком її смерті буде тихе «пф-ф-ф». Утім, Ларс тримав у руках велику мисливську рушницю, таку, з якої, на думку Рейчел, можна було застрелити ведмедя, тож до неї смерть, можливо, прийде із шумом.

Вони зійшли з ґанку одночасно.

Вона наставила на них пістолет через капот і сказала:

— Залишайтеся там.

Нед підняв руки й поглянув на Ларса.

— Здається, вона нас зробила.

«Чи сидить Браян у якомусь безпечному місці та з усмішкою споглядає цю сцену?»

Ларс і далі йшов до «ровера». Але йшов по діагоналі. Нед також. Але у протилежному напрямку. Тож вони з кожним кроком наближалися до неї, проте віддалялись один від одного.

— Зупиніться, бля.

Ларс, перш ніж зупинитися, неквапом ступив ще кілька кроків.

«Цілком можливо, що у Браяна був запасний паспорт. Він міг просто покинути її вмирати, подавшись витрачати гроші».

— Що це таке? — спитав Нед. — Гра у світлофор?

Він ступив два кроки в її бік.

Їй захотілося крикнути: «Браяне. Браяне!»

Вона простягнула руку над капотом.

— Я сказала: зупиніться.

— Ти не сказала «червоне світло».

Він ступив ще один крок.

— Зупиніться!

Її голос відбився від будинку й луною скотився з пагорба.

Нед продовжив говорити рівним, спокійним тоном.

— Рейчел, я певен, що ти переглядала фільми, у яких маленькі дівчатка з пістолетами затримують великих поганців із пістолетами. Але, сонечку, у реальному житті так не буває. Ти дозволила нам зійти з того ґанку. А тоді дозволила нам відійти один від одного на значущу відстань. Тобто зараз, у цьому нашому реальному житті, ти не можеш застрелити нас обох, перш ніж один із нас вистрелить у тебе. Навпаки, тебе застрелю або я, або він, і зробити це буде не надто важко.

«Господи, Браяне. Де тебе, нахрін, носить? Ти мене покинув?»

У Рейчел так затрусилася рука, що вона приклала лікоть до капота «ровера», щоб її заспокоїти. Наставила пістолет на Неда, але при цьому позбулася можливості тримати під прицілом Ларса.

Побачивши, як її лікоть вібрує на капоті, Нед вигнув брову.

— Розумієш, що я маю на увазі?

«Ой, блін. Блін. Блін. Невже ти забув мене?»

Краєчком ока вона побачила, як Ларс ступив іще два кроки.

— Будь ласка, — промовив він. — Просто не рухайся.

Тоді Нед усміхнувся. Шах і мат.

Нагорі заплакала дитина.

Ларс підвів очі на цей звук. Нед не зводив погляду з Рейчел.

Тут на ґанок вийшов Браян, прицілився з дробовика і натиснув на спусковий гачок.

Постріл влучив Ларсові у спину та проштрикнув його спереду, перш ніж він устиг випустити з рук рушницю. У «ровер» із пасажирського боку врізались уламки дробу та шматочки Ларса, а тоді рушниця випала з його рук і впала на капот. Ларс упав на коліна, і Рейчел вистрелила в Неда.

Вона насправді не пам’ятала, як натиснула на спусковий гачок, але це, вочевидь, сталося, бо Нед закричав, як кричав би на суддю, що ухвалив неправильне рішення на спортивному змаганні, видавши розпачливе, сповнене відрази «А-а-а-а-а-а-а-а-а!» — а тоді повалився на сходи до ґанку. Рейчел побачила, що він уже не тримає в руках зброї.

Вона обійшла «ровер», не зводячи з нього пістолета. Він дивився, як вона наближається, і дивився, як наближається Браян, наставивши на нього той дробовик. У Браяна затремтіла рука — а в Рейчел, на її подив, рука вже не тремтіла, — та для людини, що тримала дробовик, це не мало великого значення.

Ларс зі стишеним глухим звуком гепнувся обличчям у багнюку.

Рейчел підібрала Недів пістолет і залишила його собі, а свій засунула за пояс джинсів. Тоді вони з Браяном стали перед ним, роздумуючи, що робити далі.

Вона продірявила Недові плече. Його ліва рука безвільно звисала, наче її вже нічим було підтримувати, тож Рейчел вирішила, що її куля розтрощила йому ключицю.

Він поглянув на неї, неглибоко дихаючи через рот. Вигляд у нього був жалюгідний і загублений, як у продавця наприкінці невдалого тижня. Кров розтікалася по його жовтувато-білій сорочці та просякала зліва його куртку — картату, підбиту вовною, схожу на ті легкі куртки, у яких ходить багато будівельників.

— Де твій мобільний? — сказав Браян.

Нед, скривившись, сягнув у праву кишеню своїх вельветових штанів і передав Браянові телефон-«розкладачку».

Браян розкрив його та прогортав історію викликів, а тоді — повідомлення.

— Коли ви приїхали? — запитав він.

— Десь о дев’ятій, — відповів Нед.

Браян відкрив одне з його повідомлень.

— Ти написав комусь: «Ми знайшли В». Що це означає?

— Дружина Перлоффа була Ціллю В. Ти — Ціль А. — Він стомлено кивнув на Рейчел. — Вона — Б.

Знову заревла дитина, приглушена склом і відстанню.

— Де Хая? — спитала Рейчел.

— Зв’язана нагорі, — повідомив Нед. — В одній кімнаті з дитиною. Дитина в колисці, а вилізти звідти не може: ще замала. Вони нікуди не втечуть.

Браян знову перевірив історію викликів, а тоді — повідомлення. Поклав телефон у кишеню.

— Жодного повідомлення чи дзвінка від пів на десяту. Чому?

— Не було про що звітувати. Ми чекали на вас, Браяне. Не думали, що ви з’явитесь.

— Як тебе звати? — спитала Рейчел.

— А яка різниця? — відказав Нед.

Із цим Рейчел геть не могла посперечатися.