Читати книгу - "Тринадцять градусів на схід від Грінвіча"

Крафт голився. Руки у нього тремтіли, і, не дивлячись на те, що для такого особливого випадку взяв нове лезо золінгенівської сталі, примудрився пустити собі кров на шиї і підборідді. Це викликало хвилю лютості. «Чорт забирай, не вистачало з'явитися до цієї дамочки з закривавленою шиєю, неначе гиндик, що вирвався з-під ножа різника». Гоління для лейтенанта завжди було мукою. Доводилось кожного разу дивитись у люстро і зустрічатися там зі своєю фізіономією. Вузька, видовжена донизу, вона була прикрашена водянистими, банькатими очима, вкрита прищами, вугрями, якимись вибоїнами і купинням. «З таким обличчям не можна сподіватись на успіх ні у жінок, ні в суспільстві», — колись ці слова сказав його батько. Генерал кайзерівської служби Гільдемар Крафт вирізнявся аристократичними манерами і був вельми жорстоким у своїх судженнях про сина. Бажаючи розпалити його самолюбство, частіше ніж треба розповідав синові про свої гучні перемоги над іменитими особами жіночої статі, писаних красунь чи не всіх європейських столиць.

Віллі народився від випадкового зв'язку генерала з іспанською актрисою, яку Крафт-старший зустрів десь у кафешантані і п'яну (вона всю дорогу не просихала) привіз до свого родового гнізда. З усього видно — актриса страждала якоюсь таємною хворобою, бо дитя народилося хирляве. Невідомо з яких причин, але генерал ненавидів свого Віллі. Не зазнав він і материнської ласки — невдовзі актриса померла, тікаючи з маєтку Крафтів, що поблизу Ліндау.

Віллі сприйняв війну, як визволення з-під батькового абсолютизму. З головою поринув у армійське життя. Воно здавалось йому блискучим. І, не дивлячись на те, що кар'єра давалась нелегко, не втрачав надії, що колись таки прилучиться до вищих чинів вермахту і зможе довести батькові, що здатний примножити родову славу Крафтів. Генерал не дуже дбав, аби просунути сина вгору по службових сходинках та все ж таки потурбувався, щоб його Віллі не потрапив на Східний фронт. Це, власне, і спричинилось до того, що лейтенант Крафт опинився в Норвегії.

Згадавши про своє лице, Віллі заходився протирати його одеколоном, від чого темно-бурі плями вугрів повиступали ще більш рельєфно. Роз'ятривши остаточно душу, лейтенант відкинув геть свої парфуми і бритву, однак від наміру навідатись до рудої красуні не відмовився. Він і раніше зустрічав її в Балстаді, а тому дивувався, з чиєї злої волі вона опинилась тут, у цьому крижаному царстві, де не лише жінок — білих ведмедів не щодня зустрінеш. Краля, бач, запевняє, що прибула з Хаммерферста з чоловіком і братом! Тільки п'яний Мюллер міг проковтнути таку липу. Тепер її брехня — його козирі. Коли вона зрозуміє, що йому все відомо, стане, як віск.

— Прибери все це, — кинув денщику, що стояв у нього за спиною.

— Слухаю, мій лейтенанте!

Крафт ще раз оглянув себе в люстрі, застебнув комір мундира, розправив складки під поясом і, взявши зі столу шинель і автомат, рішучим кроком вийшов з кімнати. Капрал перезирнувся з радистом.

— Ну, й бравий у нас лейтенант! Півень, чистий тобі півень.

— А що? Я б теж не проти… погрітися, — показав металеві зуби радист.

— Коли б його завтра Мюллер не повісив на реї, — видихнув капрал. — Ризикує наш лейтенант.

— Від молодості… Все від молодості.

— Та скільки того ризику! Хіба її стане менше? — кинув денщик.

— А ти, Зеєман, заткнись! — обірвав його Тонненбах. — Прибери за лейтенантом — 1 на причал. Зміниш Юргена. Та дивись мені, не випотроши човна. Побачу, що лазив, голову одірву!

Лейтенант Крафт злетів сходами на другий поверх і штовхнув двері до кабінета. Рипнуло так, що полонянка схопилася із стільця і дивилася на Крафта не моргаючи. Вигляд у неї був переляканий, і це додало лейтенантові впевненості. Він уже не сумнівався в успіхові і твердим кроком пішов до Інгрід. Вона відступила кілька кроків назад. Стілець, що стояв позад неї, з гуркотом упав на підлогу, Здригнулася, озирнулася. Скориставшись з цього, Віллі схопив її за плечі, притяг до себе, але рантом з несподіваною силою вона ударила його кулаками в груди. Лейтенант відлетів до столу і повалився на нього боком, боляче ударившись стегном.

— Браво! — викрикнув писклявим фальцетом.

— Не підходьте до мене! Не торкайтесь, інакше я…

Лейтенант криво посміхнувся.

— Чи варто через це піти на той світ, люба моя Гретхен?

— Я вам не Гретхен! Корветтен-капітан наказав вам не торкатись мене!

Крафт розреготався їй в обличчя.

— Ти думаєш, він пам'ятає свої накази? Перестань ламатися. Іди сюди! — він сів на ліжко і поманив її пальцем. — Теж мені недоторкана. Чи, може, це не ти шлялась в Балстаді з майором Енке? Повір, лейтенанти ліпші за майорів — вони молодші… Ха-ха-ха… Ну, досить тобі дуріти, приголуб лейтенантика…

— Замовкни, шмаркач! — крикнула, задихаючись від образи.

— Ну, це ти марно так! — Очі Крафта блиснули шаленством сказу. Кинувся до неї, вчепився у волосся і потяг у куток на ліжко. Інгрід відчайдушно опиралася, кричала, била руками, обзивала ґвалтівника останніми словами. Коли він спробував затиснути їй рота — вкусила за палець. Віллі Крафта охопила істерика, кинув свою жертву на ліжко, навалився на неї і почав бити по обличчю, вкладаючи у кожний удар злість, жовч, презирство. Інгрід затулила лице руками і розридалася. Він скористайся миттєвою слабістю, зірвав з неї куртку, рвонув і роздер светра. Вона вдарила його ногами в живіт з такою силою, що, відлетівши до протилежної стіни, він ліктем висадив скло в цейсівській шафі. Вперто набичившись, вилаявся і хотів було знову кинутись до ліжка, однак у цю мить до його слуху пробилися звуки віддалених пострілів. Один, другий і раптом ціла розсип, неначе хто сипонув камінням по жерстяному даху. Передчуваючи біду, лейтенант кинувся до дверей. Внизу, в коридорі, метушився Тонненбах.

— У чому справа, капрале? Який ідіот підняв стрілянину?

— Нас атакують! — блиснув окулярами Тонненбах. — Убили вашого денщика Зеємана. Він стояв у караулі біля причалу!

— Зеємана? — чомусь перепитав Крафт.

За стінами будинку знову заляскали