Читати книгу - "Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика."

Суду РФ необґрунтовано звузив загальне покровительство з боку службової особи щодо хабародавця ліпне до загального покровительства по службі, оскільки воно не відповідає закону (Российское уголовное право: в 2 т. Т.2 Особенная часть: учеб. / Г.Н. Борзенков [и др.]; под ред. Л.В. Иногамовой-Хегай, В.С. Комиссарова, А.И. Рарога. — М.: ТК Велби, Из-во "Проспект", 2006. — С.516).

У науково-практичних коментарях до ст. 290 КК РФ, спеціальній літературі поняття загального покровительства визначається ширше, ніж його дає Пленум Верховного Суду РФ.

Зокрема, Д.А. Семенов вважає, що загальне покровительство як форма поведінки службової особи може мати місце не лише у сфері контролю за роботою підлеглих, воно може надаватись і іншим особам, які не знаходяться у службовій залежності від винного, щодо яких він наділений розпорядчими повноваженнями (наприклад, глава адміністрації району надає покровительство окремим підприємцям (Уголовное право Российской Федерации. Особенная часть / Под ред. А.И. Рарога. — М., 2001. — С.494).

Зазначимо, що, на відміну від ст. 368 КК України, у якій злочином одержання хабара визнається за умови, що хабар надається за виконання чи невиконання службовою особою в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, у ст. 290 КК РФ конкретизується, що за хабар вчинюються дії (бездіяльність), які або входять до службових повноважень службової особи, або яким службова особа може сприяти. Крім того, злочином визнається і одержання хабара за загальне покровительство чи потурання по службі. Таке покровительство чи потурання може бути як щодо особи, яка дала хабара, так і щодо будь-якої іншої особи. Таким чином, одержання хабара службовою особою, виходячи із законодавчого формулювання, обумовлено виконанням на користь хабародавця чи осіб, яких він представляє, наступних видів альтернативних дій (бездіяльності): а) які входять в коло службових повноважень службової особи; б) не входять в коло повноважень службової особи, але вчиненню яких винний може сприяти в силу свого службово]'о положення; в) які виражактля в загальному покровительству г) які виражаються в потуранні по службі (Комментарий к Уголовному' кодексу Российской Федерации (постатейный) / [Дуюнов В.К. и др.]; отв. ред. Л.Л. Кругликов. — М.: Волтере Клувер, 2005. — С.905).

А.П. Кузнецов пише, що при загальному покровительстві "конкретні дії службової особи щодо хабародавця спеціально не обумовлюються, але учасники злочину усвідомлюють, що матеріалі,ні цінності, які передаються, або послуги майнового характеру, що надаються, вручаються службовій особі з метою задоволення особистих інтересі» хабародавця чи інтересів осіб, яких він представляє, оскільки загальне покровительство має своєю кінцевою метою вчиниш чи не вчинити ту чи іншу дію (бездіяльність). Наприклад, загальне покровительство (протекціонізм) має конкретні прояви, які полягають у необґрунтованій підтримці підлеглого при просуванні по службі, йою заохоченні, видачі незаслужених нагород і інших заохочень, відпуску керівникам і представникам організацій і фірм товарів, що користуються підвищеним попитом, вчинення інших дій, не викликаних необхідністю. До загального потурання відносяться і інші дії, не пов'язані з службовою підлеглістю, які здійснюються з метою можливого вчинення вигідних хабародавцю дій у майбутньому" (Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации (постатейный) / [Дуюнов В.К. и др.]; отв. ред. Л.Л. Кругликов. — М.: Волтере Клувер, 2005. — С.906–907).

Примітка 3.

Щодо кримінально-правової оцінки одержання службовою особою винагороди після вчинення законних дій як подяки, якщо її одержання попередньо не обумовлювалось. Окремими вченими пропонувалось такі дії взагалі не визнавати злочином "одержання хабара" (Немировський Е.Я. (Немировский Э.Я. Советское уголовное право. — Одесса, 1924. — С.249), Меньшагін В.Д. (Курс советского уголовного права. Особенная часть, том II. — М., 1959. — С.142–143), М. Ковальов та Г. Шелковкін (Ковалев М., Шелковкин Г. Взяточничество — тягчайшее преступление // Советская юстиция. — 1961. — № 24), Є.А. Фролов (Уголовный кодекс РСФСР. Научно-практический комментарий, т. ІІ. — Свердловск, 1962. — С.312), інші пропонували за такі дії передбачити менш сувору відповідальність, третіми пропонувалось кваліфікувати такі дії як зловживання владою або службовим становищем (Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. — Киев: «Наукова думка», 1978. — С.211–212),

Зокрема, Є.А. Фролов писав: "Не має значення, одержаний хабар до чи після вчинення дій, за які він наданий. Проте необхідно, щоб вчинення цього діяння було обумовлене хабарем. За відсутності такої обумовленості одержання винагороди (подарунку) за раніше виконану службову дію належить розглядати не як хабарництво, а як дисциплінарний проступок". Позицію Є.А. Фролова підтримав певного мірою О.Я. Светлов, який писав, що "коли громадянин дає винагороду службовій особі, він не бажає її підкупити, оскільки діяння на його користь вже вчинене. Тому у нього відсутній умисел на давання хабара, і склад такого злочину, як давання хабара, а при відсутності хабародавця не може бути і хабароодержувача". На думку О.Я. Светлова, у даному випадку мова йде не про хабар, а про зловживання службовим становищем, винний використовує своє службове становище всупереч інтересам служби з корисливих мотивів. Крім того, О.Я. Светлов вважає, що при незначному ступені суспільної небезпеки (наприклад, при нашій сумі "подарунку") такі дії службової особи повинні розглядатись як дисциплінарний проступок і тягти або дисциплінарну відповідальність, або застосування заходів громадського впливу (Светлов А.Я. Вказана праця. — С.211–212).

Багато російських вчених також вважає, що одержання службовою особою попередньо не обумовленої винагороди за вчинені дії не повинно визнаватись злочином (див., наприклад: Уголовное право Российской Федерации. Особенная часть / Под ред. Б.В. Зравомыслова. 2-е изд. — М., 1999. — С.414; Курс уголовного права. Том 5: Особенная часть / Под ред. Г.Н. Борзенкова, В.С. Комиссарова. — М., 2001. — С. 126; Уголовное право России. Части Общая и Особенная / Под ред. А.И. Рарога. 4-е изд. — М., 2003. — С.627; Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Отв. ред. А.И. Рарог. — М: Изд. «Проспект», 2004. — С.515–516; Эсканова А.А. Подкуп как криминогенное преступление (понятие, виды, юридический анализ, квалификация). Автореф. дис… канд. юрид, наук. — Н. Новгород, 2001. — С.9; Качмазов О.Х. Ответственность за взяточничество по российскому уголовному праву. — Владикавказ, 2000. — С.86–90; Уголовное право России. Особенная часть. Второй полутом: Учебник для вузов / Под ред. Г.Н. Борзенкова и В.С. Комиссарова. — М.: ИКД Зерцало-М, 2005. — С.397).

Б.В. Волжєнкін вважає, що визнання злочином незаконного одержання службовою особою матеріальних цінностей і послуг як подяки за вже вчинену нею правомірну