Читати книгу - "Драматичні твори"

Медвідь повів його в печеру.

Голос. Наші повертаються, тільки щось мало їх.

Знахар. Косить кирпата завзятих, а вони знову наростають... Коли цій різні буде край?

Медвідь (виходить з печери). Помер, Ще одного велетня не стало...

ЯВА VIII

Ті ж, Г її а т, III ми гол ьський і р е ш т а.

Гнат. А скілько нас зосталось?

1-й запорожець. Лиш п’ятнадцять, батьку, та й ті каліки всі.

Гнат. Дорого ж ми заплатили! Сорок п’ять лягло!

Гайдамаки всі п’ють воду. Дід роздивляється, перев’язує, шепче, дає пить

зілля.

Дай і мені води, мов у пропасниці, увесь горю. (П'є.) Сорок п’ять таких лицарів... Ох! Нема Вернигори, Молочая... Вовка.

Медвідь. Молочай дійшов сюди і там з Микитою рядом помер.

3-й запорожець. Вернигору оцей (показує на Шми-гельського) проткнув!

Г н а т. О, цей багатьох поклав, він Вовкові у мене на очах голову розвалив. Я думав — Сава і, кинувшись на нього, звалив на землю, але і тут ми довго ще боролись, поки йому я рота не заткнув своїм кисетом з тютюном!

Запорожець. Це старший! Чого ти куняєш?

Гнат. Дайте йому води. А я й не бачу, що тут наш лікар нагодився.

Медвідь (дає Шянгольському води). Напився?

Шмигельський (напившись). Спасибі.

Гнат. Ну, діду, перш усього до цього приступи, бо він вже віша голову, а мені б хотілося з ним побалакать, а потім повісить його.

Знахар (огляда Шмигельського). Він увесь рана. Тілько в однім ось місці з правої руки найбільш юшить, а то скрізь зашкорубло. (Шепче.) Ковтни. (Дає склянку.) Три рази...

Шмигельський п’є.

Гнат. А тепер дай і мені доброго чого напитись, бо всього пече.

Знахар. Стривай, давай руку. О, тут ще багато крові. А не чуєш, ніде тепленька не тече?

Гнат. Не чую. Певно, рани невеликі й зашкорубли. Обдивимось завтра.

Знахар. На, пий. Це зілля тебе зараз підтримає і сон добрий дасть.

Гнат (п'є). Ну, пане ляше, давай побалакаєм, бо скоро тобі стане легше — я тебе повісю.

Шмигельський. Я не собака, щоб мене вішать! Хіба немає інших кар? Посади на палю або шкуру здери з живого.

Гнат. Знайомий голос, і балачка чисто запорозька. Хто ти?

Шмигельський. Іван Шмигельський, приятель твого найпершого друга й побратима.

Гнат. Сави??! Пізнав! О, чом же ти не Сава! Я б тебе не вішав, а на цепу водив би за собою, а потім вимотав би жили з тебе.

Шмигельський. Мотай і з мене жили. Роби зо мною все, що з Савою б робив, і заспокой свою ти наболілу душу. Ні ти, ні я, ні Сава в тім пе винуваті, що йшли ми різними шляхами... А якби Сави слухав ти, не так би склалося, як зараз є.

Гнат. Найшовся б инчий Сава! Багато зрадників настало, що за панські ласощі й принади свій кидають народ і віру, до инчого люду пристають та й ворогують там проти братів своїх далеко гірше й більше, ніж сам ворог!.. Скажи мені: що Сава, як живе? Чи простим козаком, яким і був, чи паном став, як усі пани?

Шмигельський. Для всякого створіння назначено, де й і як йому слід жити!.. Риба живе у чистій воді, птиця в повітрі, звір в норах, а чоловік повинен жити так, як йому здається краще! Сава живе, як Сава; Гнат живе, як Гнат; Потоцький, як Потоцький.

Гнат. В розкошах один, а тисячі без хліба? На палю б вас усіх!

Шмигельський. І тебе на палю треба посадить за те, що ти не знаєш, чого хочеш!

Гнат. Рівності!

Шмигельський. Однакових листів на дереві нема.

Гнат. Будь собі хоч семи п’ядей у лобі, носи на плечах скелі, але на мене й на моє руки не піднімай!

Шмигельський. Одначе ти піднімаєш руку на моє життя, а хто ж тобі на це дав право?

Г н а т. Ти — зрадник! А поки душа моя живе у моїм тілі, ніхто не спинить мої руки. Вони не перестануть тих карати, що зрадили народові свойому і одсахнулися від нього за панські ласощі й принади.

Шмигельський. І ти зрадник! Зрадив ти законам Речі Посполитої! Ти проливаєш кров і винуватих, і невинних; ми ж винні тілько в тім, що думали не так, як ти, а все ж таки служили краю.

Гнат. Панам!

Шмигельський. Тобі здається так, а нам інакше. За кривди панські ти хочеш помстою платить, шукаючи у тім для ран народних ліків; а ми лічить хотіли тим народне лихо, щоб гайдамацтво знищить і дати спокій Україні!

Гнат. Панам!!

Шмигельський. Нас бог розсудить там, а поки що суди мене, як хочеш, сам!

Гнат (мовчить). Жаль твого розуму. Я б тебе не покарав, якби був певен в тім, що до моїх думок пристанеш і Саву покарать мені поможеш!

Шмигельський. Ні, Гнате! Як сонце й місяць ніколи не зійдуться на своїй путі, так ми не зійдемось думками.

Гнат. Правда! Нас порівня лиш домовина. Пани-брат-тя. виведіть пана Івана за кіш і там прострельте йому лоба. Та викопайте яму для Микити, Молочая й для пана Івана; він варт того, щоб поховать його з січовиками вкупі.

Шмигельський. Спасибі, пане отамане, за честь! Ще ласки я прошу: звели, щоб по мені стріляли три або чотири — певніща смерть, бо коли один добре не влучить, пройдеться знову добивати, як собаку.

1-й запорожець. Я в ухо тобі стрельну — і зразу смерть.

Шмигельський. Ну, гаразд... Прощай, Г нате!.. Ходім, пани-браття.

Пішли.

ЯВА IX Ті ж, без Шмигельського.

Гнат. Ти знаєш, діду, що громада присудила предати смерті Саву. Послали двох на цеє діло: один, Кульбаба, зрадив; другий, Горицвіт, сам смерть прийняв! Порай мені: кого тепер послати, щоб Саву смерті він предав?

Знахар. Сави ніхто не візьме, ніхто не стратить. Тілько ти візьмеш, тілько ти стратиш, Гнате! Йому призначено, щоб згинув він від братньої руки за гріх великий свій! Та ще візьми Кравчину — при ньому смерть до вас не доторкнеться!

Гнат. Коли призначено — то й станеться! Візьму Медведя і Кравчину та й зараз же піду.

Знахар. Іще моя вам рада: покладіть у чоботи своєї ви землі, щоб ніхто не знав вашої підмови.

Вистріл.

Гнат. Пропав зрадник! Так пропаде і Сава без пуття, без слави, так пропадуть всі зрадники свого народу!.. Готуйтеся, товариші, підем в дорогу... Лісами, ярами я приведу вас в палац Сави і сам,