Читати книгу - "20 000 льє під водою"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Такі заяви з уст зазвичай спокійного фламандця могли свідчити тільки про те, що він надзвичайно вражений побаченим.
Але канадець повернув нас до реальності прикрим нагадуванням:
— Світ, населений людьми, тепер недоступний для нас! — гаркнув він.
Ми з Конселем мовчки перезирнулися.
О п'ятій годині ранку «Наутилус» вдарився об щось носом. Ну в що він міг тут вдаритися? Звісно, у льодяну глибу. Я не сподівався, що на нашому шляху може постати нездоланна перешкода. Проте «Наутилус» таки дав задній хід.
— Невже ми рухаємося назад? — здивувався Консель.
— Так, — відповів я, — вочевидь проходу уперед немає.
— І що далі? — не вгавав Консель.
— Все дуже просто: ми повернемося назад і вийдемо через південний прохід. Ось так!
— Непередбачена затримка у плаванні, — констатував Нед Ленд.
— Кількома годинами раніше чи пізніше — яка різниця, аби лише вийти звідси!
Ми прочекали три години. Щохвилини я зиркав на прилади, які висіли на стінах у вітальні. Якщо вірити показникам манометра, то «Наутилус» стабільно тримався на глибині трьохсот метрів під рівнем моря; компас незмінно вказував, що ми рухаємося на південь; лаг крутився зі швидкістю двадцяти миль за годину — це неймовірна швидкість, якщо зважати на те, що ми йшли заднім ходом.
О восьмій годині двадцять п'ять хвилин відбулося друге зіткнення. Я зблід. Обидва мої приятелі підійшли до мене.
Я стиснув руку Конселя. Ми переглянулися. Наші погляди були виразнішими за будь-які слова.
Цю німу сцену перервав капітан Немо. Звертаючись до нього, я озвучив запитання, яке завмерло на устах усіх присутніх:
— На південь також перегороджений шлях?
— Так. Льодяна глиба перевернулася і загородила останній вихід.
— Ми у пастці?
— Так.
Розділ шістнадцятий
Брак повітря
Зусібіч нас оточували стіни льоду. Ми стали бранцями крижаних торосів! Канадець гримнув об стіл своїм величезним кулаком. Консель мовчав і розглядав долівку. Я дивився на капітана Немо. На його обличчі не відбивалося жодних емоцій: він стояв, схрестивши руки на грудях, і щось напружено обдумував.
— Панове, — нарешті вимовив він, — у становищі, в якому ми опинилися, може бути два види смерті.
Ця незбагненна людина зараз мала вигляд професора якоїсь точної науки, що доводив своїм учням теорему.
— По-перше, нас може розчавити. По-друге, ми можемо померти від браку повітря. Повітря вистачить тільки на дві доби. Ми перебуваємо під водою вже тридцять шість годин. Повітря всередині «Наутилуса» стає дедалі важчим, найближчим часом його необхідно освіжити. Дві доби — і запас свіжого повітря буде вичерпано.
— У такому разі ми маємо докласти усіх зусиль, щоб вибратися звідси раніше! — вигукнув я.
— Так, ми мусимо хоча б спробувати! Будемо щосили пробивати стіну, яка оточила нас.
— Яку саме, в якому напрямку?
— Покладемося на підказку зонда. Я посаджу «Наутилус» на нижню стінку, а матроси, зодягнуті у скафандри, проб'ють льодяний покрив у найтоншому місці, і через нього ми виберемося з пастки.
— А чи можна відчинити віконниці у вітальні?
— Звичайно, тепер це нічим нам не загрожує, оскільки ми не рухаємося.
Капітан Немо вийшов.
— Друзі, — сказав я, — наше становище не можна назвати безпечним. Тому я сподіваюсь на вашу мужність і енергію.
— Звичайно, — відповів канадець. — Зараз не час для скигління і скарг. Для нашого порятунку я готовий зробити усе, що в моїх силах.
— Чудово, Неде, — сказав я, простягаючи йому руку. — Я знав, що на вас можна покластися.
— Майте на увазі, що киркою я володію не гірше, ніж гарпуном. Тож якщо капітанові знадобиться моє уміння і сила, то я до його послуг, — додав канадець.
Я провів Неда Ленда до приміщення, де матроси «Наутилуса» одягалися у скафандри. Я повідомив капітанові Немо про бажання канадця допомогти, і він, звісно, зрадів додатковій робочій силі. Канадець хутко одягнув костюм для перебування під водою.
Тільки-но Нед Ленд перевдягнувся, я повернувся до музею, де вже були відчинені віконниці, і став поряд із Конселем перед ілюмінатором. Ми розглядали оточуючі нас льоди.
Через декілька хвилин ми побачили дванадцять членів екіпажу «Наутилуса», серед яких був і наш Нед Ленд, що вирізнявся своїм надзвичайно високим зростом. Супроводжував їх сам капітан Немо.
Замість того аби довбати стіни навмання, він розпорядився прозондувати їх, щоб визначити потрібний напрямок робіт. Довгі зонди врізалися у бічні стіни тунелю, та, пройшовши метрів п'ятнадцять, застрягали у товщі іншої стіни. Намагання пробити льодяну стелю були марними, бо товщина торосів сягала щонайменше метрів чотириста. Капітан Немо дав розпорядження прозондувати нижній шар льоду. Виявилося, що тут до води було лише десять метрів.
Будь-яке складне завдання легше виконати, коли воно чітко окреслене. Матроси не довбали лід довкола корпусу «Наутилуса», це значно ускладнило б справу. Капітан Немо розпорядився на відстані восьми метрів від лівого борту судна намітити величезну круглу канаву, яка окреслювала площу льоду, що його необхідно було видовбати, аби вийти з полону. Тож льодоруби дружно взялись до роботи і виконували її наполегливо й напрочуд злагоджено.
Перша бригада льодорубів працювала дві години. З другою бригадою вийшли і ми з Конселем. Роботою керував помічник капітана. Увійшовши у воду, я відчув, що вона страшенно холодна, проте я швидко зігрівся, працюючи киркою. Мені досить легко було рухатися, хоча зовнішній тиск становив тридцять атмосфер. Ми також працювали дві години. Повернувшись до салону, щоб перепочити й попоїсти, я відчув велику різницю між повітрям, яке надходило з апарата Рукейроля, і тим, що було всередині «Наутилуса», — у ньому почав накопичуватися вуглекислий газ. Ось уже дві доби повітря не освіжали, тож його життєдайні якості були сумнівними. За дванадцять годин важкої роботи нам вдалося зняти лише один метр льоду! Тож аби дістатися до води, необхідно мати чотири дні і п'ять ночей.
— Роботи на чотири дні і п'ять ночей! — сказав я своїм товаришам. — А запасу повітря у резервуарах вистачить тільки на два дні.
Як і передбачалося, за цілу ніч ми викидали ще метр льоду з великої вирви, яка мала стати рятівною для «Наутилуса».
Під вечір льодове дно стало тоншим ще на один метр. Коли я повернувся на борт, то ледь не задихнувся від вуглекислого газу, яким було насичене повітря усередині «Наутилуса». Як я шкодував, що на борту немає такої хімічної речовини, яка була б здатною поглинути цей задушливий газ!
Того вечора капітанові Немо довелося таки відкрити на деякий час вентилі резервуарів і впустити декілька струменів чистого повітря усередину «Наутилуса». Якби він цього не зробив, ми усі, скоріше за все, не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «20 000 льє під водою», після закриття браузера.