Читати книгу - "Риль. Любов дракона"

— Ну, чому я відпустив її одну, — простогнав Ласті, намагаючись позбутися зайвого волосся, але воно трималися міцно і залишати його голову не збиралися.

— Ти сам знаєш, що твоя присутність була неможливою, як і будь-кого з вас, — тихо промовив Заран. — Грони досі вважають драконів природними ворогами, і вибрати пташеня неможливо, якщо при цьому їх матусі носяться в повітрі, як шалені, і норовлять виклювати тобі мізки.

— Про це відомо всім, — пирхнув Ласті, сідаючи на єдиний вцілілий стілець в кімнаті. Крім крісла, яке охороняв Кестірон, цілих меблів в кімнаті більше не залишилося. Навіть великий обідній стіл і той красувався тріщиною посередині.

— Пора починати думати, брате, — Кестірон встав, підійшов до вікна. Океан сьогодні був неспокійний, і крізь скло доносився сердитий гуркіт хвиль.

— Про що? — скинувся Ласті, — про те, що п'ятеро не змогли встежити за однією, — тут він затнувся, обличчя спотворила гримаса відчаю, — за найкоханішою і найдорожчою для мене жінкою?

Четверо людців і один грейф видали сумний подих, продовжуючи ретельно вивчати кожну вибоїну на підлозі.

— Я не знаю, що там сталося, — чесно зізнався Заран. Як старший він взяв на себе відповідальність за те, що трапилося, хоч і Тарк, і Хірано рвалися розділити її з ним, — але ми трималися разом. Тарк вже вибрав собі грона, Риль все зволікала. Раптом вона рвонула в одне з гнізд, я крикнув, щоб вона була обережніше на скелях, але тут грони немов збожеволіли. Разом піднялися в повітря і спробували нас атакувати. У цій хмарі кружляючих і кричучих птахів ми миттю втратили один одного з виду. А коли Хірано відігнав грона в сторону, з'ясувалося, що Риль зникла. Ми шукали всюди — безрезультатно. Повернулися сюди в надії, що ти зможеш її знайти.

— Ні, — прогарчав, червоніючи, дракон, — даремно сподівалися, я її не відчуваю, зовсім не відчуваю.