Читати книгу - "Поліція"

— …чого там не повинно було бути? — Вона посміхнулася. Білі молоді зуби. Два з них нерівні. — Це з твого заняття.

Спина прогнулася більше, ніж потрібно.

— Ну?

— Ти думаєш, що пацієнта вбили і що Міттет до цього причетний?

Сільє схилила голову набік, трохи підвела складені під грудьми руки, і Харрі подумав про те, чи вона робить вигляд, чи насправді така упевнена в собі. Або ж просто вона — людина з психічними порушеннями і намагається імітувати поведінку, яка здається їй нормальною в цій ситуації, але весь час трохи промахується.

— Авжеж, ти так думаєш, — сказала вона. — І ти думаєш, що Міттета потім прибрали, оскільки він надто багато знав. І що вбивця замаскував його вбивство під убивство поліцейських.

— Ні, — заперечив Харрі. — Якби його убили такі люди, труп його втопили б у морі, заздалегідь набивши кишені чим-небудь важким. Я прошу тебе гарненько подумати, Сільє. Зосередься.

Вона зробила глибокий вдих, і Харрі не став дивитися на її підняті груди. Вона спробувала упіймати його погляд, але він уникнув цього, нахиливши голову, щоб почухати шию. Він чекав.

— Ні, нічого такого не було, — нарешті вимовила Сільє. — Усе йшло однаково. Приходив новий анестезіолог, але він з’являвся тільки раз або двічі, а потім зник.

— Добре, — сказав Харрі, засовуючи руку в кишеню піджака. — А як щодо того, хто ліворуч?

Він поклав на стіл перед нею роздруковану фотографію. Він виявив її в Мережі, в картинках Google. На ній був зображений молодий Трульс Бернтсен зліва від Мікаеля Бельмана на тлі поліцейського відділку району Стовнер.

Сільє вивчила фотографію:

— Ні, цього я в лікарні не бачила. А ось того, що справа…

— Ти його там бачила? — перервав її Харрі.

— Ні-ні, я просто хотіла запитати, чи не…

— Так, це начальник поліції, — сказав Харрі й хотів було забрати у неї фотографію, але Сільє накрила своєю долонею його руку.

— Харрі?

Він відчув тепло її м’якої долоні на своїй руці. Зачекав.

— Я раніше бачила їх. Разом. Як звуть другого?

— Трульс Бернтсен. Де?

— У тирі в Екерні, не так давно.

— Спасибі, — сказав Харрі, присовуючи до себе фотографію. — Тоді більше не відніматиму в тебе час.

— А ось щодо того, аби у мене було багато часу, ти подбав сам, Харрі.

Він не відповів.

Сільє розсміялася і нахилилася вперед.

— Ти ж не лише для цього попросив мене прийти? — світло від лампи на столі танцювало в її очах. — Знаєш, яка дика думка прийшла мені в голову, Харрі? Що ти вигнав мене з академії, бо тоді можеш бути зі мною, не маючи проблем з начальством. Так чому ж ти не говориш мені, чого хочеш насправді?

— Те, чого я хотів насправді, Сільє…

— Як жаль, що під час нашої останньої зустрічі з’явилася твоя колега, якраз коли ми…

— …це поговорити з тобою про лікарню.

— Я живу на вулиці Жозефіни, але ти напевно вже знайшов мою адресу в Інтернеті.

— …і сказати, що тоді я вчинив жахливу помилку, промашку, що я…

— Звідси пішки одинадцять хвилин двадцять три секунди. Точно. Я засікла час, коли йшла сюди.

— …не можу. Не хочу. Бо я…

— Ну то ми… — Вона почала підводитися.

— …навесні одружуюся.

Сільє плюхнулася знову на стілець і втупилася в Харрі.

— Ти… одружуєшся? — Голос її був ледве чутний в шумному приміщенні.

— Так, — відповів Харрі.

Зіниці її звузилися. Як морська зірка, в яку увіткнули голку, подумав Харрі.

— З нею? — прошепотіла вона. — 3 Ракеллю Фауке?

— Атож, так її звуть. Але одружений я чи ні, студентка ти чи ні, між нами нічого не може бути. Так що я прошу вибачення за те… що сталося востаннє.

— Одружуєшся… — вона повторила це слово голосом якоїсь причинної, дивлячись крізь нього.

Харрі кивнув і відчув вібрацію на грудях. Спочатку він подумав, що це серце, але потім зміркував, що у внутрішній кишені дзвонить телефон.

Він вийняв його.

— Харрі.

Він вислухав усе, що хотів сказати йому невідомий співбесідник, а потім витягнув руку з телефоном і подивився на нього так, ніби з ним щось не те.

— Повтори, — сказав він, знову прикладаючи мобільний до вуха.

— Я сказав, що ми знайшли пістолет, — сказав Бйорн Гольм. — І справді, він належить йому.

— Скільки чоловік знає про це?

— Ніхто.

— Тримай інформацію в таємниці, скільки зможеш.

Харрі перервав зв’язок і набрав інший номер.

— Мені потрібно йти, — сказав він Сільє і засунув купюру під її келих.

Він побачив, як відкрився її червоний рот, але встав і вийшов, перш ніж вона встигла щось сказати.

Знаходячись біля дверей ресторану, він почув у телефоні голос Катрини. Він повторив їй те, що йому сказав Бйорн.

— Ти жартуєш, — не повірила вона.

— Чому ж ти не смієшся?

— Але… але це просто неймовірно.

— Звичайно, тому ми й не віримо в це, — сказав Харрі. — Шукай. Знайди помилку.

Він почув, як на іншому кінці дроту десятинога комаха забігала по клавіатурі.

Аврора крокувала до автобусної зупинки разом з Емілією. Починало темніти, здавалося, що будь-якої хвилини може піти дощ, але він усе не йшов. "Така погода ще більше дратує", — подумала вона.

Вона поділилася цією думкою з Емілією. Та відповіла: "м-м-м", але Аврорі стало ясно, що подруга її не зрозуміла.

— Ну чому він ніяк не почнеться, щоб уже пройшов, і все? — сказала Аврора. — Краще вже нехай іде дощ, ніж чекати і засмучуватися, що він скоро піде.

— Я люблю дощ, — відповіла Емілія.

— Я теж. Трішки. Але… — вона не стала продовжувати.

— А що сталося на тренуванні?

— Щось сталося?

— Арне накричав на тебе, бо ти не зрушила на фланг.

— Я просто трішки запізнилася.

— Ні. Ти стояла і витріщалася на трибуну. Арне каже, що в гандболі головне — це захист. А рух по флангах — головне в захисті. А це означає, що головне в гандболі — рух по флангах.

"Арне взагалі говорить багато нісенітниць", — подумала Аврора, але не вимовила цього вголос, знаючи, що Емілія цього теж не зрозуміє.

Аврора втратила концентрацію, тому що була упевнена, що побачила його на трибуні. Його було неважко помітити: окрім нього, у спортзалі сиділа тільки хлоп'яча команда, що нетерпляче чекала свого тренування після дівчаток. Але це був він, вона майже упевнена в цьому. Чоловік, який приходив в їхній сад і запитував про тата. Той, що