Читати книгу - "Трилогія смерті"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Пробачаєш мені? — запитав я, переповнений почуттями.
— Друзі не пробачають — вони просто забувають. Умасти собі горлечко оцим напоєм. А що Пег — чудова дружина?
— Уже рік як побрались, а перша наша битва за гроші ще попереду, — я зашарівся. — Забирає собі майже все. Але моя платня на студії зросла — до ста п’ятдесяти на тиждень.
— Ого! Це ж на десять баксів більше, ніж заробляю я!
— Але це тільки на півтора місяця. А там і незчуюсь, як знову стану писати для «Дешевої сенсації».
— І писати ліпоту прекрасну… Я тут, як міг, тримався, терпів твою мовчанку…
— А ти отримав вітальну листівку «З Днем батька!»? — швидко запитав я.
Він опустив голову й просяяв.
— Так! А хай тобі… — Крамлі випростався. — Але, напевне, тебе привело сюди щось більше за родинні почуття, правда?
— Люди помирають, Крамлі.
— Ото завів своєї! — вигукнув детектив.
— Ну, майже помирають, — уточнив я. — Або ж вертаються з могил, тільки не по-справжньому воскреслі, а в вигляді зроблених із пап’є-маше ляльок…
— Держи її, Ньюте! — вигукнув Крамлі й кинувся в будинок, а тоді повернувся із пляшкою джину. І того джину почав доливати собі в пиво, а я заговорив шпаркіше. Ось у його кенійсько-тропічному задвірку запрацювала розбризкувальна система, залунали голоси звірів зі степу-вельду, птахів із глибин джунглів. Нарешті я розповів про всі події від Геловіну й до останніх годин. І замовк.
Крамлі тяжко зітхнув.
— Отже, Роя Гольдстрома вигнали за те, що він виліпив погруддя з глини. Невже обличчя Монсіра-Чудовиська було аж таке жахливе?
— Так!
— Естетика. Оця-от стара нишпорка нічим тут не зарадить!
— Ти мусиш! В ось ці хвилини Рой усе ще ховається в студії, вичікуючи слушної нагоди, аби повиносити всі свої доісторичні моделі. Ціна їм — на тисячі. Але ж Рой перебуває там незаконно. Чи міг би ти допомогти мені допетрати, що все це в біса означає? Допомогти Роєві поновитися на роботі?
— Господи Ісусе! — зітхнув детектив.
— Атож, — мовив я. — Якщо вони застукають Роя за винесенням речей, то один Бог святий відає, що йому буде!
— Прокляття, — буркнув Крамлі. Тоді ще долив джину до пива. — А ти знаєш, що то за тип такий, котрий бенкетував у «Браун-Дербі»?
— Ні.
— А маєш якісь міркування щодо того, хто міг би його знати?
— Священик церкви Святого Себастьяна.
І я розповів детективу про ту опівнічну сповідь, про голос, що тоді промовляв-плакав, і про тихі відгуки святого отця.
— Нічого це не дає. Анічогісінько, — Крамлі похитав головою. — Священики або не знають, або нізащо не викажуть імені. Якщо я увійду туди з такими розпитами, мене за дві хвилини витурять звідти. Хто ще?
— Метрдотель «Дербі» може знати. А ще того вечора, біля «Дербі», його був упізнав один чоловік. Його я знав ще відтоді, як хлопчаком гасав біля студій на роликах. Його ім’я Кларенс. Я спробував розпитати людей, яке в нього прізвище, але…
— Розпитуй далі. Якщо йому відомо, ким є Чудовисько, то це дасть нам якусь зачіпку. Боже, яка німота. Роя вигнали, тебе перекинули на іншу роботу — і все через якийсь глиняний бюст. Надмірна реакція. Бунти. І що, весь цей галас зчинився через оту ляльку на драбині?
— Саме так.
— А мені подумалось, — зітхнув Крамлі, — коли я побачив тебе на порозі, що це ж ти повернувся у моє життя й ощасливиш мене.
— Я тебе не ощасливив?
— Ой ні, хай тобі всячина, — тут голос його зм’якшився. — Воно то чортівня, звісно. Але мені так хотілося б, щоб ти лишив ту купу кінських кізяків десь там, а не заносив сюди.
Він покосував на місяць, що саме сходив над його садом, і сказав:
— Хлопче, ох, хлопче… Ти таки заінтригував мене, — а тоді додав: — Ця справа тхне шантажем!
— Шантажем!?
— Ну, а навіщо тоді весь цей клопіт: писати записки, провокувати таких невинняток, як ти з Роєм, висаджувати муляжі на драбини та під’юджувати вас відтворити образ Чудовиська, якщо це не веде до чогось? Яка користь від паніки, якщо тобі за це не посиплються гроші? Має ж бути більше записок, більше листів, чи не так?
— Інших записок я не бачив.
— Авжеж, бо тебе обрано як знаряддя, як засіб усе розворушити. А ти промовчав, не зчинив галасу. Ну, то це мав зробити хтось інший. Б’юсь об заклад: цього вечора десь вирине вимагацька записка приблизно такого змісту: «Двісті тисяч, неміченими п’ятдесятками, вбережуть вас від нових появ воскреслих трупів на мурах!». Отож… розкажи мені про студію! — попросив насамкінець Крамлі.
— «Максимус»? Та найуспішніша студія, за всю історію кінематографу. І досі лишається такою. «Вераєті» подала заголовком їхній прибуток за останній місяць. П’ятдесят мільйонів чистими. Жодної іншої студії і близько не видно.
— І то правдиві цифри?
— Ну, хай на якихось п’ять мільйонів менше, та все одно виходить справжнє казкове багатство.
— А якісь великі проблеми були нещодавно, скандали там, сум’яття, збурення? Може, ти знаєш: якийсь фільм зняли з виробництва, когось іще викинули?
— Та все тихо-стабільно, протягом багатьох місяців.
— Тоді саме воно й має бути. Вигода, себто! Коли все йде як по маслу, а тоді — ой! Щось скоїлось! Наче й не дуже значне, а всіх налякало. Хтось подумав: «О Боже мій! Одного чоловіка щось виперло на мур!» Щось воно нечисте діється поруч… Щось-десь таке підкилимне, якась там собака зарита… — Крамлі засміявся. — Глибоко закопано. Арбутнот? Ти гадаєш, хтось викопав якийсь давній страшенно брудний скандал, що про нього і не чував ніхто, й погрожує студії, не надто тонко, виливаючи той бруд на видноту?
— І який такий скандал, та ще й двадцятирічної давності, міг би змусити студію думати, нібито його розкриття призведе до її руїни?
— Коли б ми покопалися в каналізації досить довго, то й дізналися б. Тільки от біда, що скакати в каналізацію — не моє хобі. А Арбутнот, поки жив, був чистий на руку?
— Коли порівнювати його з іншими керівниками студій? Запевне. Був він одинак і водився з дівчатами — чого ще сподіватися від старого парубка — а всі ж його коханочки були милі вершниці з Санта-Барбари, містечково-сільського типу, гарненькі-розумненькі, душ двічі на день приймали. Ніякого тобі бруду.
Крамлі знову зітхнув, от ніби йому підсунули краплені карти й він ладен був згорнути руки на грудях і вийти з гри.
— Ну, а що то була за автотроща, в якій постраждав Арбутнот? То й справді була звичайна вулична пригода?
— Я бачив світлини в
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трилогія смерті», після закриття браузера.