Читати книгу - "Володарка останньої фортеці, Анна Ліє Кейн"

Коли гості зайшли до їдальні, їхнім поглядам відкрилася картина незвична ні для Ольдовії, ні для Мілаїри. Лише Фарід аль Сахім посміхнувся і послав мені схвальний погляд. Король оглянув стіл із цікавістю, а на приголомшені обличчя баронес було приємно дивитися.

- У Вомон-ле-Тіссен ніколи раніше не приїжджали жителі островів Хасло, - сказала я. - Але я чула про їхні неймовірні традиції, і хотіла б долучитися до них. Адже Хасло наші союзники та друзі відтепер.

Торгнір скупо посміхнувся і глянув на Фаріда. Тепер я остаточно переконалася, що між цими двома явно дуже теплі дружні стосунки. Погляд короля говорив, що йому сподобалася моя ідея. Але ось зміїному кодлу навпаки.

- Ви пропонуєте нам їсти як дикунам? - обурилася баронеса Хансен. Вона кинула на мене гнівний погляд, але не врахувала, що зараз її фраза ображає не мене, а…

- Світла леді вважає, що на островах живуть неотесані дикуни? - холодно запитав Фарід. Жінки одночасно здригнулися і злякано обернулися до нього.

- Ні-ні, - промимрила Бригіт. - Зовсім не те я хотіла сказати...

– А що ж? - карі очі продовжували знищувати блондинку. Я лише статечно чекала, хоча всередині тріумфувала від успіху своєї витівки. Цю вечерю я точно переживу.

- Думаю, леді просто не знала як висловити, що вона гадки не має як заведено триматися за столом на архіпелазі, але хотіла б навчитися, - втрутилася я, відволікаючи короля й остров'янина на себе. Чоловіки вивчили моє обличчя однаково замисленими поглядами. Я не дозволила собі опустити голову: - Фарід аль Сахім, ви зробите нам милість і розповісте про те, як правильно дотримуватися ваших традицій?

- Із задоволенням, світла леді, - посміхнувся чоловік і зробив перший крок до столу.

Фарід розповів про те, як обробляти руки, як заведено набирати порцію, а завершив тим, що показав, як треба вдаряти кубки боками один про одного. Король слухав із неприкритим інтересом, а, дивлячись на нього, інші не наважувалися нічого сказати проти. Я теж спостерігала за остров'янином, а мене свердлили ненависними поглядами баронеси. Наступні дні обіцяли бути складними.

Назаріо задумливо хмурився. Болдр, здається, мене взагалі ігнорував, тримаючи поряд із собою Домініку-Франческу. Принцесі також діставалися недружні погляди агресивних змій, але владна рука другого принца, що лежала на її талії, змушувала притримати уїдливі коментарі.

Коли всі опинилися за столом, розмова поновилася.

- Ваша Величність, - подала голос Рагна, ретельно витираючи ніжні пальчики. - Що ви думаєте робити з ольдовійською принцесою?

- Домініка-Франческа не моя турбота, - просто відповів Торгнір. – А мого брата. Болдр, ти збираєшся одружитися з цією леді?

- Так, - здивував мене відповіддю чоловік. Навіть не змогла втримати брови на місці, які забажали зігнутися дугами. Жовті очі принца загрозливо блиснули у бік баронеси.

- Ви збираєтеся це дозволити? - ахнула Ліва, ніби подібною відповіддю монарх завдав образу особисто їй.

- А чому ні? - Торгнір явно знущався. Дивився на дівчат, які готові були повзати перед ним на колінах, з іронією та зневагою. У цей момент мені здалося, що мілаїрські пані не такі вже горді й незалежні, якими хочуть себе вважати. На їхньому тлі принцеса де Монтанарі виглядала хоч мовчазною та розгубленою, але гіднішою.

- Тому, що вона принцеса загиблого королівства, - спробувала навести аргумент Брігіт. - Чому ваш брат взагалі залишив у живих так багато аристократів? Хіба це не є небезпечним для вашої влади?

- А тепер світла леді сміє сумніватися в силі та розумі власного правителя? - не втримався від нової шпильки Фарід. Я опустила погляд, приховуючи усмішку, що майнула на обличчі.

- Що ви таке кажете? - обурилася блондинка, якій вдруге за день дісталося звинувачення від остров'янина. - Я лише намагалася сказати, що це неприпустимо: брати за дружину полонену ольдовійку замість мілаїрської леді.

Погляд Торгніра раптом став крижаним. З його образу вивітрилася вся легкість. Мені здалося, що в одну мить він із добродушного короля перетворився на холоднокровного берсерка. Від його голосу навіть у їдальні стало холодніше:

- Де ми зараз на вашу думку, леді Брігіт? - повільно і чітко промовляючи кожне слово запитав король. Дівчина злякано здригнулася, швидко озирнулася на подруг, але вони миттєво вдали, що келихи цікавлять їх більше, ніж те, що відбувається навколо. Мені навіть стало шкода цю розгублену леді.

- У Валуа, мілорде, - ледь чутно видихнула вона.

- Конкретніше, - наказав король, і моєю спиною пройшовся холодок від тієї загрози, яка звучала за коротким словом.

- У Мілаїрі, - прошепотіла Бригіт і, не витримавши тяжкого погляду, опустила голову.

- Саме так, - задоволено кивнув Торгнір і посміхнувся. - А значить, що Домініка-Франчеська відтепер мілаїрська леді, - потім король глянув на Бодра: - Хочу, щоб ваше весілля відбулося навесні. В столиці.

- Буде так, як скажеш, - легко погодився Болдр. Я запитливо подивилася на принцесу де Монтанарі, але вона лише скромно посміхнулась і опустила погляд. Щоб я не думала про другого принца, але Домініка зовсім не виглядала приниженою чи скривдженою. А ось наступна фраза короля здалася мені ножем, що розрізав грудну клітку: