Читати книгу - "Володарка останньої фортеці, Анна Ліє Кейн"

- Дати трохи більше свободи.

– Свободи? - обурився Торгнір. - О, ні, цей варіант не для мене. Те, що потрапило мені до рук, належатиме мені й слухатиметься тільки мене. Резеда-Сандро, адже ви не хочете посунути короля?

- У жодному разі, - відповіла впевнено та спокійно.

- І будете справно підкорятися моїм наказам?

- Якщо вони не шкодитимуть мешканцям Валуа.

Напевно, слова про весілля настільки вивели мене з душевної рівноваги, що я навіть не відчула страху, буквально поставивши умову королю. На мить оточуючі затамували подих. Байдужим залишився лише Фарід, а Торгнір, подумавши, погодився:

- Звучить розумно. Але майте на увазі, світла леді, в Мілаїрі лише я визначаю, що шкодить моїм підданим, а що - ні.

Довелося прикусити язик.

Нарешті розмовляти серед холу гостям набридло. Вони вирушили до виділених кімнат, а я наказала накривати в їдальні.

Арне виявився поряд зі мною беззвучною тінню. Бард завмер і вдивився в моє обличчя.

- Ви надто бліді, світла леді. Можливо, покликати лікаря?

- Ні, - хитнула головою, все ще відчуваючи себе втраченою. Озирнулась на всі боки, переконуючись, що нас ніхто не підслуховує і тихо запитала: — Ви чули, що вони сказали про весілля?

- А, - виразно кивнув Арне. - Ось у чому справа.

– Ви щось знаєте про це? - з надією подивилася на чоловіка. Він скорботно похитав головою, поправивши зачіску:

- На жаль, ні, світла Резеда-Сандро, але вам не варто впадати у відчай. Я досить добре знаю Асгейра, щоб стверджувати, що він не змінив би свої погляди на рахунок минулої нареченої ... - тут бард запнувся, глянув у бік, куди кілька хвилин тому пішов король і додав: - Не з власної волі точно.

У мене вирвалося коротке відчайдушне зітхання. Опустила голову, але за секунду змусила себе вирівнятись і розправити плечі. Побачила в очах барда повагу.

- Світла леді, будьте сильною, - попросив Йансе. - Балада про вас ще далека від завершення. Поки що подбайте про те, щоб ручні змії Його Величності вас не отруїли. В них є така згубна звичка.

Після цього бард розвернувся і вирушив геть із палацу. Я провела його поглядом, шкодуючи, що не можу вчинити так само і попрямувала на кухню. На думку прийшла ідея щодо того, як забезпечити відсутність бажання підсипати мені отруту, а що така спроба буде я була майже впевнена.