Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

Ранвіші? Хто це? Якась раса? Я про них не читала. Потрібно буде глянути, як тільки з'явиться можливість.

— Дарки можуть чекати на тебе на орбіті, — не здається Са-оір.

У ньому... у всьому його тілі, позі, в його енергії, можливо, навіть в емоціях, відчувається щось, що дряпає мене, нервує на глибинному рівні, примушуючи тривожно вслухатися в кожне слово і вдивлятися в обличчя Володарів.

А-атон завмирає, здивовано повертаючись до брата.

− Ти вважаєш, що мої елітні джа-ани не впораються? Тобі щось відомо, чого я не знаю?

– Ні. Але мені буде спокійніше, якщо в секторі, де вбили нашого батька, тебе захищатимуть краще, ніж захищали його, – зауважує мій темний се-аран, змушуючи мене злякано насторожитися. – Ми ж знаємо, що не в аномалії була причина.

Брати завмирають, напружено дивлячись один на одного. У мене ж від однієї тільки думки, що хоч із кимось із них може щось трапитися, буквально серце в грудях обривається. І так погано стає, що дихати боляче.

Ні. Ні. Я не можу цього допустити. Ніяк не можу.

− Повелитель А-атон, можна сказати? – підіймаю на чоловіка благальний погляд. І коли він після секундного роздуму похмуро киває, продовжую: − Ви вчора казали, що хочете нагородити мене. Я вже знаю, чого хочу.

Світловолосий Володар здивовано здіймає брову, тепер повністю зосереджуючи на мені всю свою увагу.

− Я хочу, щоб ви взяли з собою цих дарків Повелителя Са-оіра, якщо це зробить ваш політ безпечнішим, − випалюю, поки він не встиг більше нічого сказати чи запитати. − Будь ласка. Інакше, я дуже нервуватиму і переживатиму.

У кімнаті повисає така оглушлива тиша, що луна моїх слів ще довго дзвенить у мене у вухах. Обидва се-аран дивно дивляться на мене.

− Чому ти нервуватимеш, Ліно? – вкрадливо цікавиться А-атон, підходячи ближче.

− Бо я боятимуся, що з вами може щось трапитися, − тихо зізнаюся, не відводячи погляду. – Будь ласка, бережіть себе. Це для мене дуже важливо. Ви для мене важливі, Володарю А-атон. І ви, Володарю Са-оір, теж. Обидва. Дуже сильно. Це і є моє прохання. Візьміть із собою додаткову охорону та будьте обережні.

− Знову не для себе просиш, − схиляється до мене мій світлий се-аран.

– У мене є все необхідне, – шепочу розгублено.

− Я задовільню твоє прохання, − вимовляє А-атон мені в губи. − Якщо вже питання моєї безпеки змушує тебе так сильно нервувати. Але це буде не коштом твоєї нагороди. Тож думай ще, Ліно. Впевнений, брат змусить тебе зізнатися у своїх бажаннях. Ну а я вже мушу йти. Чекай мене, солодка се-авін, і я скоро повернуся до тебе.

І він притискається до мого рота в жадібному, як останній ковток води, поцілунку. Щоб через невблаганно коротку вічність відірватися і, обмінявшись із Са-оіром наостанок багатозначними поглядами, піти.

Шморгнувши носом, я розвертаюся в руках свого темного се-аран і ховаю обличчя у нього на грудях. Коли я встигла так прикипіти серцем до цих чоловіків? Коли почала відчувати себе такою надламаною, якщо когось із них немає поруч? Ще недавно цього не було. Я боялася їх, дивувалася першим паросткам прив’язаності, а зараз... тону з головою в почуттях, яких взагалі не чекала. До обох рівноцінно глибоко. Бо знаю, якби зараз йшов Са-оір, я б почувалася такою ж пригніченою, розбитою і стривоженою.

− Мій пане, будь ласка, розкажіть, як загинув ваш батько? – прошу у задумливо завмерлого чоловіка. – Як просувається ваше розслідування?

І знову я буквально всіма органами чуття відчуваю, як напружується мій темний се-аран.

− Навіщо тобі? − цікавиться він рівно. − Це не та розповідь, яку слід слухати й без того стривоженій вагітній се-авін. Досить з тебе потрясінь. З А-атоном все буде гаразд, можеш більше не турбуватися. Мої дарки найкращі воїни імперії й завдяки тобі тепер прикриватимуть його тил. Ми з братом згодом усунемо всіх ворогів нашої сім’ї. Твоє ж завдання бути слухняною лагідною дівчинкою, не хвилюватися більше та виносити здоровими наших із братом спадкоємців. Не забивай голову чоловічими справами, Ліно. Ходімо снідати. Скоро прийде лікар із результатами твоїх аналізів.