Читати книгу - "Його заборонене кохання. По той бік прокляття., Делісія Леоні"

Я запалила лампи і тепер дивилася на суворе, жорстоке обличчя чоловіка. Здавалося, що він не хоче більше говорити на цю тему. А я... і так зібрала всю свою гордість, усі свої сили, заткнула усі свої страхи та прийшла перша. Але, швидше за все, я справді хочу нереального.

— Що ж ти ще змогла дізнатися про моє прокляття? – глухим голосом поцікавився він.

Я бачила за його жестами, поглядом – його хвилювання. Якби він хоча б поговорив зі мною, розкрився, розповів би, що його справді так турбує! Я закусила губу з внутрішнього боку, обмірковуючи, як зараз правильно вчинити. Не помітно було, що чоловікові потрібна підтримка та мої обійми. Але ця дистанція між нами - посилювала лише холод між нами.

Я підійшла до нього і присіла поряд на підлокітник, узявши його руку і поклавши на коліна.

— Навіть, якби був спосіб зняти прокляття - я б не погодилася, - твердо заявила я.

Він утупив у мене темний, засуджуючий погляд. Але потім надтріснутим голосом запитав:

— Мені треба знати лише одне, Еріеле: чи був шанс зняти прокляття, щоб залишилася жива моя дружина? Я не прошу тебе зробити це, просто хочу знати.

Я погладила його руку та намагалася бути максимально відвертою, але й м'якою.

— Ти ж сам, мабуть, розумієш, що вбив одного з вас — помре і друга сутність. Ти останній носій імператорської крові. І твій демон, якщо я правильно змогла зрозуміти історію, теж останній зі свого роду. Свого часу, за живого Деніеля або твого брата, можливо, я не можу знати це точно, але можливо вдалося б перемістити демона, поміняти місцями носіїв. Але хочу наголосити, що бажання демона тут також має важливу роль. Але незважаючи ні на що, тобі треба жити далі, Тейрене. Нам усім треба жити далі. І зараз лише від тебе залежить наше майбутнє.

Тейрен зупинив погляд на наших руках і вперше пішов на діалог. Ніжно погладжуючи великим пальцем тильну сторону моєї долоні, він задумливо дивився на наші руки.

— Тобі не укласти угоду з ним, Еріеле. Хіба ти це ще не зрозуміла?

— Ні. Я ще навіть не спробувала, - ніжно посміхнулася я.

— Він небезпечний, Еріеле! Закликавши його – я не зможу його контролювати! - вигукнув чоловік з болем на обличчі. - Він знає, що його хочуть позбутися, і думаєш, він не в гніві?

— Ніхто його не хоче позбутися, Тейрене. Деніель розбудив його, що він зміг захистити нас. Ми повинні зробити все, щоб забезпечити захист йому. Ось і вся ваша взаємодія. Ось для чого було укладено цей союз тисячу років тому…

— Я втратив через нього свою дружину! Вона... була б жива, якби я не був... проклятий!

— Ти не мусиш ставитись до демона, як до прокляття! - запевнила я його.

— Я не можу припустити, щоб ти… зустрілася з ним! – завзято наполягав на своєму чоловік. - Подумай сама, Еріеле, ти готова жити з демоном? Ти навіть уявлення не маєш, що воно таке!

— Ну, я поки що живу з тобою, Тейрене. І... мені здається, що демон все ж бере над тобою гору… іноді.

— Я все одно не дозволю тобі його закликати!

— І ти згоден зв'язати себе шлюбом з Алією? А що далі з імперією, Тейрене? Ти намагаєшся придушити у собі демона, який може захистити наші землі. Його землі. Ти думаєш це справедливо? Твоя дружина померла не через твоє так зване «прокляття». Нею скористалися як намагалися скористатися мною. Адже вона намагалася вбити демона, чи не так? І мені також про це говорили, запевняли, що це єдиний спосіб захистити імперію!

Тейрен довго мовчав, дивлячись то на мене, то на наші руки, не перестаючи погладжувати мою долоню.

— Я боюся втратити тебе, Еріеле. Я не можу змінити свою сутність, але не хочу втратити тебе. Зрозумій мене…

— Я розумію. Я не така безстрашна, як може здатися. Я з демонами не спілкувалася і ніколи їх наживо не бачила, - чесно зізналася я. - Але я впевнена, що Деніель хотів саме цього. Не знаю, не можу пояснити все, але... щось мене наштовхує на думку, що це єдиний шанс бути нам разом. І водночас захистити імперію. Не хочу я віддавати тебе Алії. Не бажаю, щоб наша дитина була… бастардом. Не хочу бути в тіні тебе. Я хочу бути поряд з тобою.

— Я сказав "ні", Еріеле. Вибач. Завтра відбудеться весілля з Алією. Повір, я віддав би все, щоб щось змінити в собі, але… твоє життя мені дорожче. Навіть, - чоловік відвів погляд і я бачила, як насилу він видавив із себе останні слова, - навіть, якщо ти вирішиш залишити мене.

— Тоді пішли спати. Завтра справді важкий день, - зітхнула я і підвелася з крісла, але чоловік різко потягнув мене на себе, і я впала на коліна.

— Еріеле, кохана, пробач мені, прошу! - гаряче зашепотів він, цілуючи моє обличчя і губи.

— Не хвилюйся. Я все розумію і прийму будь-яке твоє рішення - також відповідаючи на його поцілунок, запевнила я. - Пішли спати.

Хоч Тейрен і недовірливо поставився до мого запевнення, все ж таки беззаперечно підкорився моїй пропозиції. Повернувшись до своїх покоїв, я налила келих аренті, із заздалегідь підготовленим снодійним. Я ж не збиралася просто так здаватися! Я запропонувала трохи розслабитися і прийняти  ванну. Чоловік не заперечував, бажаючи провести зі мною тихий, спокійний вечір примирення. До того моменту, як ми вийшли з ванної кімнати і попрямували до ліжка, я відчула, як Тейрен засинає. Як тільки він ліг на подушку, він миттєво заснув.