Читати книгу - "Його заборонене кохання. По той бік прокляття., Делісія Леоні"

Наша імперія – єдина, то зміг зберегти цей клятий «союз». І чи варто нагадувати, що саме я був обраний носієм демона? Його всипали на деякий час, але частково я розумів його гнів, який з кожним пробудженням посилювався і передавався мені. Мій демон - єдиний, що вижив зі свого роду. І він чіплявся за це життя всіма можливими способами. Він хотів спадкоємця, щоб відродити свій рід. Він хотів помститися людям за смерть своїх побратимів. І ось мені дістався цей тягар. Носити в собі того, хто міг перетворитися на справжнісіньке зло. І що найжахливіше, це зло буде чинитися моїми руками.

Деколи хотілося покінчити з цим раз і назавжди. Особливо після смерті моєї дружини. Але демон сам себе не вб'є. Не дозволить.

Я налив собі склянку аренті та залпом випив. Тільки здавалося, що замість спиртного я випив звичайну воду. Навіть горло не обпалило. Я був весь напружений до краю. Точніше сказати, болотяний демон не давав мені спокою. Вони дуже чутливі до своїх істинних. Кожен шлюб у імператорських сім'ях укладався лише з істинною парою. І тепер демон бачив свою істинну в Еріел. І шлюб з Алією, навіть фіктивний, до його планів не входив.

За вікном давно стемніло, а я навіть не запалював світло в кабінеті. Мені треба було повернутися до Еріел і спробувати все їй пояснити, але… я не міг розповісти їй правду. Я чітко пам'ятаю страх, огиду в очах моєї дружини, коли вона побачила мене… його.

Нею скористалися. Її прагненням захистити країну, її любов'ю до батьківщини скористалися, щоб убити мене. Я не звинувачував її. Я звинувачував лише себе, що дозволив собі… закохатися. Дозволив їй бути зі мною. Як і Еріел. Я вважав, що зможу контролювати демона. Зможу його приспати на якийсь час… Мені заборонено кохати. І я повторив свою помилку двічі.

Не всі члени Ради знають хто я. На моє щастя, нам вдалося уникнути долі сусідніх імперій. Але ті, хто обізнаний, знають, що демон лютує. Тому мало хто бажає зв'язуватися з ним, боячись, що він забажає помститися і знищить нас усіх, поверне землі до своєї влади. Про демона вирішили багато хто забути, бо його неодноразово присипали. Ті, хто знав про його існування, бажали боротися проти півночі своїми руками, не вдаючись до допомоги демона.

Я почув тихе клацання і обернувся. Через відчинені двері до темної кімнати пролилося яскраве світло. А потім з'явилася вона. Боязко зазирнула в кімнату, побачила мене і застигла. Тихесенько зачинивши за собою двері, вона повільно пройшла до мене.

— Ти мене уникаєш чи боїшся повернутися до наших покоїв? - з легким докором запитала Еріел.

Я стомлено зітхнув і подивився на зоряне небо.

— Боявся, що ти мене бачити не захочеш, - зізнався я.

Почувши поряд із собою тихий смішок, я кинув на неї погляд і побачив легку усмішку.

— Зізнатися, спершу було таке бажання.

— Еріеле, ти повинна зрозуміти мене…

— Я розумію. Давай, цього разу ти спокійно вислухаєш мене, добре?

— І знову про демона? – з новою силою закипав я.

— Про твоє прокляття, — сказала Еріел і я напружився. - Як я вже говорила, думала, усвідомлювала, ти також використав мене у своїх цілях, намагаючись зняти з себе прокляття.

— Не кажи нісенітниці!

— Ще хоч раз мене переб'єш – накладу заклинання мовчуна! – пригрозило дівчисько мені.

Я розвернувся і впав у крісло, в якому нещодавно сиділа Алія.

— Ти хочеш розірвати між вами угоду, яка була укладена між людьми та демонами тисячі років тому, Тейрене. Таке відчуття, що ти, як і Алія, сумнівався в моїх знаннях і силі. Я розібрала твоє «прокляття». І так, завдяки книзі про дир'єсів, яку ти так старанно від мене ховав. І я знаю, що в тобі живе болотяний демон, Тейрене.

Я заплющив очі і тихенько, ледве чутно зітхнув. Я не хотів, щоб вона знала. Не хотів!