Читати книгу - "Сповідь відьом"

— Ти й досі не відповів на моє запитання, — сказала я, знову привертаючи увагу Доменіко.

Він кинув на мене погляд, сповнений щирого здивування.

— Діано, — гаркнув Метью, і я почула гуркотіння грому. Здавалося, ще трохи і він люто закричить на мене. З кухні вийшла стривожена Марта.

— Бачу, вона емоційніша за більшість своїх одноплеменців. Чи не тому ти ризикуєш усім, аби залишити її з собою? Тобі справді з нею цікаво? Чи ти хочеш пити її кров, а потім, знудившись, викинути геть — як ти не раз робив з іншими теплокровними?

Руки Метью мимоволі потягнулися до домовинки Лазаря, яка злегка видувалася під светром. Відтоді, як ми приїхали до «Семи веж», він ще жодного разу його не торкався.

Своїм гострим поглядом Доменіко теж помітив цей жест, і мстиво посміхнувся.

— Що, відчуття провини спокою не дає?

Сама не своя від злості, що він глузує з Метью, я розтулила була рота, щоб висловитися.

— Діано, негайно повертайся до будинку, — сказав Метью тоном, який провіщав серйозну й неприємну розмову в найближчому ж майбутньому. Він легенько підштовхнув мене до Ізабо, рішуче став між своєю матір’ю і мною з одного боку і темноволосим венеціанцем — із другого. На цю мить до нас підійшла Марта. Вона стала, склавши руки на своєму дебелому тілі, й войовнича поза навдивовижу нагадала поведінку Метью.

— Та ні, нехай спочатку вислухає те, що я маю сказати. Я прийшов сюди, щоб висловити вам попередження, Діано Бішоп. Стосунки між вампірами та відьмами заборонені. Ви мусите покинути цей будинок і більше не мати стосунків ані з Метью де Клермоном, ані з будь-ким із його родини. Якщо ви цього не зробите, то Конгрегація вживе необхідних заходів, щоб забезпечити дотримання домовленості.

— Я не знаю і знати не бажаю вашої Конгрегації, і я не укладала жодної угоди, — відказала я, тремтячи від гніву. — До того ж домовленості не передбачають практичного втілення, бо є добровільними.

— Ага, то ви не лише історик, а ще й правник! Сучасні жінки з їхньою вишуканою освітою — вони такі смішні! Але жінки нічого не тямлять у теології, — правив своє Доменіко з презирством у голосі. — І саме тому ми ніколи не вважали доцільним давати вам освіту. Це по-перше. Невже ви гадаєте, що ми дотримувалися ідей того єретика Кальвіна, коли давали обіцянки один одному? Коли домовленість скріпили присягою, вона зв’язала всіх вампірів, демонів та відьом — у минулому, сьогоденні й майбутньому. Це не стежина, якою ви можете йти або ж не йти на власний розсуд.

— Ти вже висловив своє попередження, Доменіко, — зауважив Метью миролюбно-улесливим голосом.

— Це все, що я хотів сказати відьмі, — заявив венеціанець. — Але тобі я ще не все сказав.

— Скажеш, коли Діана повернеться до будинку. Відведіть її звідси, маман, — суворо наказав Метью.

Цього разу його мати виконала наказ, а Марта рушила слідком за нею.

— Не здумай, — просичала Ізабо, коли я хотіла озирнутися на Метью.

— Звідки взявся цей виродок? — спитала Марта, коли ми були в будинку, і Доменіко не міг нас чути.

— Здогадно, із пекла, — відповіла Ізабо. Вона торкнулася мого обличчя кінчиками своїх пальців — і відразу ж відсмикнула їх від гарячої плоті розпашілих від гніву щік. — Ти дуже хоробра, дівчинко, але те, що ти зробила, називається безрозсудство. Ти ж не вампір. Тому не наражай себе на ризик, вступаючи в суперечку з Доменіко чи кимось із його поплічників. Тримайся від них подалі.

Не давши мені часу на відповідь, Ізабо блискавично потягнула мене через кухню, їдальню та салон до великого залу. А потім повела до арки, звідки починався вхід до найбільшої і найміцнішої вежі маєтку. Мої литки судома звела від однієї лиш думки про необхідність підніматися нагору.

— Ми мусимо, — наполягла Ізабо. — Метью знає, де ми будемо, і шукатиме нас саме там.

Гнана страхом та гнівом, я й оком не зморгнула, як проскочила половину сходів. Решту я здолала на самій рішучості. Піднявши ногу з останньої сходинки, я опинилася на пласкому даху. Звідси було видно далеко навсібіч. Дув легенький вітерець. Він куйовдив мені волосся і розганяв туман, клубився довкола.

Ізабо рішуче наблизилася до палі, що стирчала в небо на кільканадцять футів, і підняла роздвоєний чорний прапор із зображенням змія уробороса. Прапор замайорів у тьмяному світлі дня, і змій, що кусав себе за хвіст, затріпотів на вітрі, як живий. Я підбігла до протилежного краю зубчастої стіни і поглянула вниз. Звідти на мене дивився Доменіко.

Навдовзі схожий прапор затріпотів на вершечку якоїсь будівлі у селі, і вдарив дзвін. Чоловіки й жінки неквапливо повиходили з будинків, барів, контор і повернули голови на маєток «Сім веж», над яким майорів на вітру древній символ вічності та відродження. З німим запитанням на обличчі я поглянула на Ізабо.

— Це емблема нашої родини й попередження мешканцям села, щоб вони були насторожі, — пояснила вона. — Цей стяг ми вивішуємо лише тоді, коли до нас заявляються небажані гості. Селяни вже звикли жити поруч із вампірами, і хоча їм нема чого нас боятися, ми тримаємо прапор для таких випадків, як сьогоднішній. У світі багато вампірів, яким не можна довіряти, Діано, і Доменіко Мікеле — один із них.

— Вам не треба мені цього пояснювати, я й так розумію. Хто він, у біса, такий?

— Один із найдавніших приятелів Метью, — стиха мовила Ізабо, не зводячи очей зі свого сина. — І ця обставина робить його дуже небезпечним ворогом.

Я знов поглянула на Метью; він досі перемовлявся з Доменіко через чітко позначену нейтральну смугу. Раптом їхні фігури злилися у сіро-чорну пляму хаотичних рухів. Через кілька секунд із цієї плями вилетів Доменіко і полетів до того самого каштану, біля якого ми його нещодавно помітили. Він гепнувся об нього з таким гучним хряскотом, що аж луна розляглася по саду.

— Браво, Метью, — стиха мовила Ізабо.

— А де Марта? — спитала я, зиркнувши через плече у напрямку сходів.

— У залі. Про всяк випадок, — пояснила Ізабо, не зводячи очей із сина.

— Невже сюди може заявитися Доменіко і порвати мені горлянку?

Ізабо спрямувала на мене погляд своїх блискучих чорних очей.

— Це було б надто легко й просто, моя люба. Спочатку він із тобою побавився б. Він завжди любив побавитися зі своєю здобиччю. До того ж Доменіко любить грати на публіку.

До горла у мене підкотився клубок.

— Я здатна сама за себе постояти.

— Так, здатна, якщо така дужа, як