read-books.club » Дитячі книги » Місто біля моря 📚 - Українською

Читати книгу - "Місто біля моря"

168
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Місто біля моря" автора Володимир Павлович Бєляєв. Жанр книги: Дитячі книги / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 102 103 104 ... 119
Перейти на сторінку:
пружинними матрацами. І моє ліжко стояло там, у мезоніні, застелене пухнастою зеленою ковдрою.

На ці несподівані гроші ми виписали «Робочий університет на дому», журнали «Огонек», «Прожектор», «Красная панорама» і «Смена» з додатками, а також газету «Комсомольская правда».

За допомогою Головацького я вибрав собі в Церобкоопі чудову «трійку» з коричневого шевйоту і черевики «Скороход».

І все-таки у мене лишилося дев’яносто п’ять карбованців, які я відніс в ощадну касу. Правда, ні хлопцям дома, ні тим більш Юзику я не сказав, для чого потрібні мені були заощадження. Це була таємниця: я вирішив зберегти ці гроші на той випадок, якщо вони потрібні будуть Анжеліці в Ленінграді. Незалежно від того, чи захотіла б вона скористатися з моєї допомоги, я вважав себе зобов’язаним підтримувати її на самому початку її самостійного життя.

— Ну, тепер я розумію, чому тебе обрали делегатом конференції! — сказав Юзик, вислухавши мене. — А які твої плани на майбутнє?

— Уже вирішено, Юзику! — відповів я з гордістю. — Разом з хлопцями в робітничому університеті буду вчитися. Удень — на заводі, увечері — за партами. Незчуєшся, як і зима мине. А ти де взимку будеш, коли море замерзне?

— На Чорне море подамся. Одеса — Сухумі. А може, на криголам улаштуюсь. Рибалок у путину виручати на Азовському морі.

— Маленький, мабуть, криголамчик?

— Та невеликий. Моряки сміються: «П’ять казанів — шість вузлів. Хвиля б’є — два дає». А мені що? Поки молодий — штурманську справу можна. І в каботажі вивчити, аби була охота. А потім, дивись, і океанські пароплави сюди підкинуть. Далеко ходити будемо. Можливо, і в Арктику звідси махнемо. Я он, бач, на дозвіллі лоції Баренцового та Карського морів вивчаю! — І Стародомський кивнув головою в бік етажерки.

— Отже, ти теж задоволений, Юзику?

— Я? Запитання! Коли я бачу перед собою картушку компаса, у мене душа радіє. Море хлюпоче за бортом, сопе внизу машина, а я не сплю і знаю, що мені одному доручена доля пасажирів. Вони всі спокійно відпочивають у каютах, звіряючись на мене, — і я повинен провести судно вірними фарватерами!.. А морів на мій вік вистачить. І зірок, по яких можна без складного приладдя визначати місцеперебування… Ну, а тепер давай спати, Василю! Мені з чотирьох на вахту заступати. — І Стародомський погасив світло.

Хвилі то підкидали пароплав на своїх крутих гребенях, то опускали його з розмаху у морську вибоїсту пучину. Поскрипуючи, пароплав перевалювався через їх швидкі гребені і лопотів колесами, приборкуючи нові водяні вали, що бігли йому назустріч. Далеко внизу рівномірно стукотіла машина, як пояснив мені Юзик, такої потужності, що здатна була б дати світло не лише нашому місту, але ще й сусіднім приазовським селам.

Пароплав ішов за визначеним курсом, я прислухався до розміреного зітхання його машини і думав про те, як це добре, що ми з хлопцями не помилились у виборі нашого шляху. Гарно написав мені про це з Черкас батько в своєму останньому листі. Він розповідав, як довелося йому колись умовляти тітку Марію Опанасівну від безглуздого наміру взяти мене з собою в Черкаси. «А я вважав, Василю, — з запізненням признався батько, — що правильніше буде залишити тебе у фабзавучі. У тебе зараз хороше ремесло в руках, і хоч прийшов ти до нього через труднощі, але це краще, аніж за тітчину спідницю держатися. Вірю, що, ставши на правильну самостійну дорогу, ти вже не зійдеш з неї. Також схвалюю твоє рішення йти вчитися у вечірній робітничий університет. Молодець, синку! Радянська влада дає тепер молоді все, про що ми, люди старшого покоління, і мріяти не сміли. І гріх було б вам не скористатися з. цих завоювань революції, Учись, дорогий, не розтрачуй своєї молодості на пусте, пам’ятай, що комуністичне суспільство можуть побудувати лише письменні люди, з твердим характером, які ясно розуміють, до чого вони прагнуть».

Маріуполь відкрився на світанку, весь білий і на диво чистий у промінні ранішнього сонця.

Тільки-но вловив я сонними очима рожевий відблиск світанку в ілюмінаторі — миттю схопився. на ноги. На диванчику Юзика вже не було, постіль прибрана. Стародомський пішов на вахту, так і не розбудивши мене.

На палубі шурхотіли швабри і шипіла вода, вириваючись із шлангів. Мускулясті матроси босоніж у підкачаних холошах обливали палубу.

Я швидко сполоснув лице водою з умивальника і, посвіжілий, вискочив з каюти.

Палуба під моїми ногами блищала від води. Чисті її дошки пахли свіжістю. Розвівався на щоглі вимпел.

Сонце, що сходило з підвітряного боку, рум’янило білі баранці, які бігли з осту. Куди їм було до вчорашніх гороподібних хвиль з довгими гребенями! Вийшло так, як і завбачив Куниця: вітер, подувши від Ростова, не тільки вгамував штормову хвилю, але й нагнав у море немало прісної донської води. Море пожовтіло ще більше і де-не-де зливалось кольором з піщаними берегами Таврії.

Маріуполь ішов на нас. Він одкривався щодалі більше. За ним димили труби великого заводу. Вогненні клубки полум’я виривалися з чорних пузатих доменних печей. «Значить, там Сартана!» — зразу догадався я.

За містом, біля залізничної станції Сартана, розкинулись заводи імені Ілліча. До революції вони належали компанії «Провідане». Найбільше, мабуть, буде делегатів на конференції з цих заводів. Адже це найбільші підприємства на всьому Азовському узбережжі! В одному цеху у них комсомольців більше, ніж у нас у цілому ЗЗК.

І як тільки я подумав про комсомольську конференцію, яка має відбутися, зразу занепокоївся: «А що я скажу на конференції?»

Напередодні від’їзду, передаючи мені мандат, Головацький порадив: «Ти, Манджура, обов’язково виступи! Поділись своїм досвідом. Тільки не хвилюйся! По дорозі обміркуй свій виступ».

От і обміркував!..

— Василю! Прокинувся? Іди сюди! — покликав мене Стародомський.

Він стояв на капітанському містку, в куртці з вузенькими золотими шевронами на рукавах, у форменому кашкеті, з біноклем на ремінці.

— Ну, як спалось? Добре? — спитав Юзик.

— Та мені добре, а ось тобі малувато.

— Нам не звикати. Служба така: одно око спить, а друге дивиться.

— А погодка славна, — сказав я, — ти вірно завбачив.

— Але, бач, на сході вже заволікає! — сказав Куниця, показуючи на хмарку, що з’явилася праворуч над обрієм. — Надвечір знову заштормить. Але ми на той час у гирлі Дону будемо… Який курс, Ваню?

— Норд-ост-тень-норд! — крикнув рульовий.

Все було нове для мене в цьому вузенькому коридорчику, облицьованому під морений дуб: важелі машинного телеграфу з стрілками і написами на білому циферблаті «Повний вперед», «Стоп», «Самий повний»; надраєні до блиску переговорні рупори, що йшли вниз, у машину; картушка чутливого компаса, що плаває, як

1 ... 102 103 104 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місто біля моря», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Місто біля моря"