Читати книгу - "Аутсайдер"

— Може, він не мав на увазі Гартсфілда й Бабіно, — мовив Ралф. — Може, він намагався примиритися зі своєю… ситуацією.

— Звісно що так, — відказала Голлі. — Із ситуацією, а також з усіма іншими таємницями. І саме це нам треба…

У Голлі цвірінькнув мобільник. Вона дістала із задньої кишені телефон, поглянула на екран і прочитала повідом­лення.

— Це від Алека Пеллі, — сказала вона. — Літак, що його забронював містер Ґолд, буде готовий на дев’яту тридцять. Ви ще хочете здійснити цю подорож, містере Андерсон?

— Аякже. Й оскільки ми вже пов’язані цим, що б воно не було, то краще перейдімо на «ти», — Ралф за два ковтки покінчив із кавою і підвівся. — Джинні, я домовлюся, щоб за будинком наглядали кілька людей у формі, поки мене не буде. Заперечень не маєш?

Джинні закліпала повіками.

— Тільки щоб гарненькі були.

— Спробую дістати Троя Рамаджа і Тома Єйтса. Вони не кінозірки, але саме ця парочка арештовувала Террі Мейтленда на бейсбольному стадіоні. Тож буде справедливо, якщо вони хоч так долучаться до справи.

Голлі сказала:

— Мені треба дещо перевірити, і я б радше зробила це зараз, поки сонце світить не на повну силу. Повернімося до будинку?

  4

На прохання Голлі Ралф опустив на кухні ролети, а Джинні запнула штори у вітальні. Сама Голлі сіла за кухонний стіл із маркерами й мотком липкої стрічки «Меджик Тейп», що їх вона купила в канцелярському відділі «Волмарту». Вона відірвала дві короткі смужки скотчу й наліпила їх на вбудований спалах у своєму айфоні. Зафарбувала їх синім. Тоді відірвала третю смужку, наліпила поверх синіх і зафарбувала пурпуровим. Підвелась і тицьнула на стілець, що стояв найближче до аркового прорізу.

— Він на цьому сидів?

— Так.

Голлі зробила два знімки стільця, перейшла під арку й знову тицьнула.

— А сидів він ось тут.

— Так. Точно тут. Але вранці на килимі слідів не було. Ралф перевірив.

Голлі опустилася на одне коліно, зробила ще кілька знімків килима, тоді підвелася.

— Окей. Цього має вистачити.

— Ралфе? — озвалась Джинні. — Ти знаєш, що вона робить?

— Вона перетворила свій телефон на УФ-фільтр.

«Я б і сам міг таке зробити, якби повірив дружині, — подумав він. — Я про цей трюк дізнався ще років п’ять тому».

— Ти шукаєш плями, чи не так? Залишки речовини, як у сараї, — додав Ралф уголос.

— Так, але якщо вони тут є, то значно менші, інакше ви їх помітили б неозброєним оком. Для таких тестів можна купи­ти спеціальний набір в інтернеті, називається «ЧекМейт», але і так згодиться. Мене Білл навчив. Подивимося, що ми маємо. Якщо тут узагалі щось є.

Андерсони згуртувалися навколо Голлі, обступили її з обох боків, і це був той рідкісний випадок, коли вона не переймалася фізичним контактом. Жінка була надто зосереджена, надто сповнена надією. «На Бога як на себе уповаю», — подумала вона.

І плями таки були. Слабкі жовтуваті бризки на сидінні стільця, де розташувався непроханий гість Джинні, і ще декілька, мов маленькі краплі від фарби, — на килимі при арці.

— Свята срака, — пробурмотів Ралф.

— Погляньте сюди, — сказала Голлі й розвела пальці, щоб збільшити пляму на килимі. — Бачите, як вона розповзається під прямим кутом? Це від ніжки стільця.

Вона повернулася до стільця й зробила ще один знімок, цього разу знизу. Вони вдруге скупчилися навколо айфона. Голлі знову розвела пальцями, і вигулькнуло зображення ніжки стільця.

— Ось тут воно стікало. Тепер, якщо хочете, можна підняти ролети й відсунути штори.

Коли кухню знову залило ранкове світло, Ралф узяв у Голлі телефон і ще раз проглянув фотографії, гортаючи одна від одної, повертаючись назад. Він відчував, що стіна невіри починає кришитися і що зрештою для цього вистачило купки фоток і маленького екрана.

— Що це означає? — спитала Джинні. — Тобто для нас на практиці? Він тут був чи ні?

— Я вже казала, що в мене не було можливості провести достатньо ретельне дослідження, щоб надати чітку й певну відповідь. Але якщо вас влаштує припущення, то скажу, що… і так, і ні.

Джинні замотала головою, мов хотіла очистити думки.

— Не розумію.

Ралф думав про замкнені двері й сигналізацію, яка так і не спрацювала.

— Ти хочеш сказати, що цей тип був…

«Привид» — це слово перше спало йому на думку, та не зовсім підходило.

— Нічого я не хочу сказати, — мовила Голлі, і Ралф подумав: «Ні, не хочеш. Бо хочеш, щоб я сам це сказав».

— Що це була його проекція? Чи аватар, як у відеоіграх нашого сина?

— Цікава ідея, — сказала Голлі.

У неї заблищали очі. Ралфу здалося (і від цього він трохи сатанів), що вона ледве стримує усмішку.

— Є плями, але на килимі не лишилося відбитків від стільця, — сказала Джинні. — Якщо він тут був у якомусь фізичному плані, то… важив небагато. Може, був легший за пір’яну подушку. І ти кажеш, що таке заняття… ці проекції… його виснажують?

— Принаймні це видається логічним, — мовила Голлі. — В одному ми можемо бути певні — коли вчора вранці ти спустилася на перший поверх, тут щось було. Із цим ви погоджуєтеся, детективе Андерсон?

— Так. І якщо ти не почнеш називати мене Ралфом, Голлі, то я тебе заарештую.

— А як я потрапила назад, на другий поверх? — спитала Джинні. — Він що… тільки не кажіть, що він приніс мене, коли я знепритомніла.

— Сумніваюся, — відказала Голлі.

— Може, він, ну… це просто здогадка, але… навіяв тобі гіпнозом? — припустив Ралф.

— Не знаю. Ми багато чого можемо так і не дізнатися. А тепер я хочу швиденько прийняти душ, якщо ви не проти.

— Звісно, — сказала Джинні. — А я поки бовтанку зроблю.

Голлі вже збиралася йти, коли Джинні вигукнула:

— Господи!

Голлі озирнулася.

— Світло на витяжці. Воно горіло. Те, що над конфорками. Там є кнопка, — переглядаючи фотографії, Джинні була зацікавлена і схвильована, а тепер вона видавалася переляканою. — Щоб увімкнути світло, на неї треба натиснути. У нього принаймні для цього стало сил.

Голлі на це нічого не сказала. І Ралф теж.

  5

Після сніданку Голлі повернулася до гостьової кімнати — начебто для того, щоб спакувати речі. Ралф мав підозру, що насправді вона дала йому час побути на самоті з дружиною і попрощатися. Так, у голові Голлі Ґібні малися свої таргани, але ця голова аж ніяк не була дурною.

— Рамадж і Єйтс очей з будинку не спускатимуть, — сказав він Джинні. — Вони вдвох узяли собі відгули.

— Заради тебе?

— Мабуть, і заради Террі теж. Їм майже так само, як і мені, прикро щодо того, як усе склалося.

— Ти взяв свого пістолета?

— Поки лежить у мене в сумці. Коли приземлимося, почеплю його на пояс у кобуру. В Алека теж буде. І я хочу, щоб ти дістала свій із сейфа. Тримай його під рукою.

— Ти справді думаєш,