Читати книгу - "Правда про справу Гаррі Квеберта"

Хто тридцять три роки знає все і мовчить?

— Хто підпалив Гусячу бухту?

Хто не зацікавлений в завершенні розслідування?

Увечері Ґегаловуд прикріпив кнопками ті плакати на стіну мого номера і сумно та невесело зітхнув.

— Що далі ми просуваємося, то більше незрозумілого, — сказав він. — Як на мене, є якась головна ланка, що пов’язує цих людей і ці події. І це ключ до розслідування! Якщо ми знайдемо зв’язок, злочинець буде в нас у руках.

Він упав у крісло. Була сьома вечора, і він уже не мав сили думати. А я останніми днями поновив заняття, що вже колись був розпочав, — їздив боксувати. Знайшов залу за п’ятнадцять хвилин їзди й вирішив урочисто повернутися на ринг. Бував там щовечора, відколи перебрався в «Ріджентс»; клуб мені порекомендував готельний швейцар, він сам там тренувався.

— І куди ви оце зібралися? — запитав Ґегаловуд.

— Боксувати. Може, приєднаєтеся?

— Та ні.

Я запхнув речі у валізку і попрощався.

— Сидіть, скільки захочете, сержанте. Тільки двері за собою зачиніть, як підете додому.

— Не переймайтесь, я замовив для себе ключ від номера. Ви справді їдете на бокс?

— Так.

Він завагався. Я вже переступив поріг, аж він погукав мене.

— Зачекайте, письменнику, я все-таки з вами.

— Чому це ви передумали?

— Дуже кортить вас відлупцювати. Чому ви так любите бокс, письменнику?

— Довго розповідати, сержанте.

У четвер, 17 червня, ми вирішили відвідати капітана Ніла Родіка, який 1975 року разом із Праттом керував операцією. Тепер йому було вісімдесят п’ять, він пересувався в інвалідному візку і мешкав у притулку для старих на березі океану. Він досі пам’ятав страшні пошуки Ноли. Сказав, що то була найхимерніша справа в його житті.

— То було якесь божевілля, пошуки того зниклого дівчати! — вигукнув він. — Одна жінка бачила, як вона, закривавлена, вийшла з лісу. І поки викликала поліцію, дівчинка наче у воду впала. Та найдивніше в цій історії — музика панотця Келлерґана. Мені це від самого початку спокою не давало. Крім того, я весь час думав, як це він міг не помітити, що його дочку викрали?

— То вважаєте, це було викрадення? — запитав Ґегаловуд.

— Важко сказати. Нема доказів. Вона могла просто піти погуляти, а її підібрав якийсь маніяк на вантажівці. Так?

— А ви не пам’ятаєте часом, яка погода була під час пошуків?

— Метеорологічні умови жахливі: дощ, густа імла. А чому ви запитали?

— Хочу зрозуміти, чи міг Гаррі Квеберт не помітити, що хтось копав у нього в саду.

— Міг, звісно. Ділянка величезна. У вас є сад, сержанте?

— Є.

— Великий?

— Малий.

— Як ви гадаєте, якби хтось за вашої відсутності викопав невеличку ямку, ви могли б її не помітити?

— Міг би.

На зворотному шляху до Конкорда Ґегаловуд запитав, що я про все це думаю.

— Як на мене, рукопис доводить, що Нолу не викрали просто з дому, — сказав я. — Дівчинка пішла до Гаррі. Вони повинні були зустрітися в тому мотелі, тож вона потихеньку вислизнула з хати, взявши з собою єдину важливу річ, що в неї була, — рукопис Гаррі. І дорогою її викрали.

Ґегаловуд стримано всміхнувся.

— Здається, мені починає подобатися ця думка. Вона втікає з дому: це пояснює, чому ніхто нічого не чув. Простує по шосе номер один, прямуючи до «Морського берега». І там її викрадають. Або ж дорогою її підбирає хтось, кому вона довіряє. Вбивця написав «люба Нола». Він її знав. Він пропонує її підвезти, а потім починає лапати. Може, зупиняється і лізе їй під спідницю. Вона опирається, він її б’є, каже, щоб сиділа тихо. Та дверцята не заблоковано, і вона тікає з авто, намагаючись заховатися в лісі. А хто мешкає біля шосе номер один на узліссі Сайд-Кріку?

— Дебора Купер.

— Так ото ж! Злочинець переслідує Нолу, покинувши авто на узбіччі. Дебора Купер бачить їх і викликає поліцію. Тим часом злочинець наздоганяє Нолу в тому місці, де виявили кров і волосся; вона борониться, він її б’є. Може, й ґвалтує. Аж тут з’являється поліція: Довн і начальник Пратт починають обшукувати ліс і потроху підходять дедалі ближче. Тоді він тягне Нолу глибше в хащі, але їй щастить видертися, прибігти до Дебори Купер, щоб заховатися в неї. Довн і Пратт продовжують пошуки. Вони вже досить далеко, щоб помітити щось. Дебора Купер впускає Нолу в кухню й біжить до вітальні вдруге дзвонити в поліцію. Коли повертається, злочинець уже в домі: він вдерся, щоб заволодіти Нолою. Він вбиває Купер пострілом у серце і забирає Нолу. Тягне її до свого авто, кидає в багажник. Може, вона ще жива, та, найпевніше, непритомна, бо втратила забагато крові. Тут дорогою трапляється автівка помічника шерифа. Розпочинається гонитва. Злочинцеві щастить втекти від поліції, і він ховається в Гусячій бухті. Знає, що дім порожній і ніхто йому не завадить. Поліція шукає його далі, на дорозі в Монберрі. Він залишає авто з Нолою в Гусячій бухті; може, навіть ховає його в гаражі. Потім спускається на берег і пішки йде до Аврори. Авжеж, я певен, що наш клієнт мешкає в Аврорі: він знає всі шляхи, знає ліс, знає, що Гаррі немає в місті. Знає все. Непомітно повертається додому, йде в душ, перевдягається, а коли в Келлерґанів з’являється поліція, бо панотець заявив про зникнення доньки, долучається до натовпу на Террас-авеню. Тому вбивцю так і не знайшли: поки всі шукали його на околицях Аврори, він був у самому місті, посеред отієї метушні.

— А нехай йому! — сказав я. — То він був там?

— Так. Як на мене, весь час він був там, а пізно вночі повернувся до Гусячої бухти берегом. Гадаю, натоді Нола вже померла. Тож він ховає її в маєтку, на узліссі, де ніхто не побачить перекопаної землі. Потім забирає своє авто і тримає його якийсь час у гаражі, щоб не викликати підозри. Ідеальний злочин.

Я був ошелешений.

— І що це говорить про підозрюваного?

— Чоловік, сам. Той, що його дії ні в кого не викликали підозр, у нього ніхто не запитував,