Читати книгу - "Знахар, Міхал Шьмеляк"

Потім більш приємна частина роботи, тобто планування виконання страти. Вибір місця і методу його, мабуть, бавив найбільше. Це як будувати плани на відпустку, переглядати путівники та звіти про подорожі інших людей, розмічати маршрути, збирати інформацію. Таким чином він творив ескіз, який потім перетворював на власний твір. Саме виконання було найменш складною частиною, але також дуже приємною. Тут завжди щось могло піти не так, гострі відчуття створювали незабутні враження. Була підготовка декорацій, доказів провини, які потрібно було пред'явити жертві, а потім сама страта, момент, коли ще один шкідник, який ніколи не повинен був народитися, зникає з цього світу. Додатково - документація для майбутніх поколінь. Він навіть думав надсилати свої матеріали до газет після завершення власної "роботи", щоб увесь світ дізнався, наскільки безпечнішим він почувається завдяки його справі.

Спокуслива перспектива.

Дуже спокуслива…

12:00

Генрі сидів і пив міцну каву з еспресо-машини. Він знав, що витримає ще одну ніч, але тоді його тіло вимагатиме сну, у цьому він не сумнівався. Марек Шорца гаряче подякував йому за допомогу в організації діяльності групи "Шабаш" у Дубецько, але потім попросив його зайнятися справою Кшисєка. Звістка про те, у що ненавмисно потрапив хлопець, дуже засмутила його старшого брата, і Генрі без протестів погодився на його прохання. Водночас він отримав запевнення, що якщо щось трапиться з Інквізитором, Марек викличе його на місце. Чесна угода.

Він не міг і не хотів брати участь у допиті хлопця, тому залишив це завдання Касі. Звіт прочитає пізніше, цього буде достатньо, або запитає про її висновки та почуття.

У той самий час, коли Кася Стружинська випитувала Кшисєка Шорцу, він почав переглядати речі, знайдені в будинку Антоні Валечека. Це була ініціатива Стружинської, вона негайно вислала патруль, щоб охороняти будинок Квасека, а потім сама керувала пошуком. На перший погляд нічого цікавого, окрім набоїв до пістолета, з якого хазяїн вчинив самогубство, виявлено не було. Трохи фотоальбомів, сувенірів, особистих речей. Досить типовий будинок старого холостяка з військовим минулим: охайний і економний. Назбиралася недужа коробка з предметами, які варто було б розглянути уважніше.

Генрі одягнув рукавички й дістав із коробки першу річ: фотоальбом. Це був досить старий екземпляр, на товстих, злегка пожовклих аркушах були приклеєні фотографії, деякі були підписані рівним і дуже елегантним почерком. Першим було фото дитини в конверті, дуже анонімне, але також, мабуть, найбільш пам'ятне і, звичайно, зворушливе для батьків. Наступне фото було дуже вицвілим і показувало хлопчика, який тримав велику свічку, ймовірно, з його першого причастя. А хлопець був у типовій для тих часів чорній формі, яка складалася з куртки, шортів до колін, гольфів і начищених черевиків. У цій картині панував урочистий настрій. Потім стрибок у часи молодості. Включаючи перше фото в мундирі. І саме на цьому періоді альбом закінчився. Скоріше за все, після цього ніхто не вклеював нових фото, чи, може, Валечек не міг цього зробити через роботу? Генрі закрив альбом.

Потім він дістав із коробки великий пакет з документами. Кілька поліцейських посвідчень з різними фотографіями, часи мінялися, тому мінявся дизайн. Крім того, відзнаки за зразкову службу в МВС та інші міністерські документи, зокрема посвідчення МВС. Може, доведеться пильніше дослідити службу старого міліціонера?

Блокноти були досить цікавою річчю. Три однакові книжечки в чорних шкіряних палітурках, але з різним ступенем потертості. Це були не звичайні блокноти, а в деяких колах навіть культові оправи з кротової шкіри. Генрі знав їх, тому що такими користувався його батько — їх імпортували зі Сполучених Штатів, але були під час комунізму в Польщі вони були недоступні в Польщі. Чому такий раритет в руках звичайного мента? Питання тим більше виправдане, що перший блокнот був записаний у тисяча дев'ятсот сімдесят другому році. Причому акуратно, без будь-яких вилучень і чорнильних плям; почерк збігався з почерком у фотоальбомі. Перший запис відразу пояснював походження блокнотів.

1 червня 1972 року

Сьогодні ми отримали справжній подарунок до Дня захисту дітей. У кімнаті заарештованого американського журналіста, швидше за все, шпигуна, був не тільки запас косметики, а й кілька якісних блокнотів. Ми справедливо поділили ці речі між собою, я отримав три блокноти і пачку лез для гоління Gillette. Мабуть, це сигнал для мене, щоб почати описувати, що відбувається, а відбувається багато чого. Ну, і почав частіше голитися.

Записи були не дуже довгі, але досить регулярні. Генрі, звісно, ​​зараз не встиг їх усі прочитати, але на передчутті взяв останній зошит. Замітки були від цього року. Остання сторінка містила два записи.

12 січня 2017 року

Зенобія сказала мені, що Якуб нехороша людина. Гірше за нього, хіба що, цей священик. Вона каже, що він переслідує молодих дівчат, а потім, наляканих, приводить їх до неї на операції. Їй шкода цих дітей, яких так образив той, кому вони довіряють. Вона сказала мені, що розбереться. В неї є план, ідея, про яку вона не хоче мені розповідати. Стільки років вона справлялася сама, а тепер їй не потрібно допомагати. Ось що вона каже. Вона дуже засмучується, коли я переживаю за неї. Він не хоче мені нічого більше розповідати. Гадаю, мені доведеться відновити старі зв’язки та дізнатися чогось самому.

17 січня 2017 року

Я не писав про Її смерть, бо нема про що писати. Людина відчуває імунітет до смерті після всього, що вона бачила у своєму житті, сотень трупів. Я забрав наші фотографії з її будинку, фактично єдину спільну пам'ятку. Вона не дозволила мені завдавати шкоди священику чи вчинити по-моєму, але вона мала описати, у кого що є за душею, на випадок власної смерті. Цей трюк із фільмів мене трохи розсмішив, але, мабуть, це було старе міліцейське передчуття, яке змусило мене вимагати цього. Ну, я отримав те, що хотів, Зенобія мертва. Залишилося лише знайти листа. Сьогодні я там зустрів хлопця, трохи наляканого, але не думаю, що він знайшов листа. Сподіваюсь на це.

Генрі кинув блокноти в коробку, закрив її та поклав на полицю. Ніхто не обшукував будинок Зенобії після її смерті, оскільки офіційною причиною смерті було отруєння чадним газом. Може це було помилкою? Можливо, Квасек мав рацію з самого початку, що її хтось убив? Але чи міг це бути священик? Мабуть, ні, з того, що тут було сказано, єдиний гріх молодого вікарія – пхати свого члена куди не годиться, переважно в молодих парафіянок. Такі люди не