Читати книгу - "Не кохай мене , Ольга Джокер"

На вулицю виходить Влад і прямує у сторону Жарова. Я притискаю долоні до щік, що горять, уважно спостерігаю. Боже мій, сподіваюся вони не будуть битися? Колишні друзі з самого дитинства. І причиною зіпсованих відносин між ними є саме я.

Переговоривши, хлопці йдуть кудись за рог будинку, мені їх не видно! Я повертаюся до кімнати, вмикаю телевізор.На місці всидіти не вдається, тому я ходжу з кута в кут не в силах заспокоїтися і вгамувати нервове тремтіння.

Проходить більше, ніж кілька хвилин. Ціла вічність! Стрілки годинника показують північ. Яр та Влад спілкуються вже більше півгодини. За цей час можна було все що завгодно обговорити!

Криваві картинки проносяться перед очима, коли я різко зриваюся з місця і мчу до передпокою. Нерозумно заперечувати, що Влад сильно змінився після повернення. Він став агресивнішим і запальнішим.

Шукаю взуття під тумбою, смикаю ручку дверей. Згадую, що Влад зачинив мене на замок! Але десь мають бути запасні ключі... Повинні!

Я безпардонно риюся в шкіряній сумочці брата і з полегшенням видихаю, вивуджуючи звідти запасну зв'язку. Ледве не підстрибую від радості, коли двері піддаються і відчиняються. Я опиняюся на волі.

Не чекаючи ліфта, на позамежній швидкості мчу вниз. Серце гуркотить, пульс частить. В голові одна думка страшніша за іншу.

Я все ще його кохаю, кохаю. І не можу вдавати, що мені байдуже. Не можу полетіти, не переговоривши.

Я не знаю, що скажу Жарову і чи потрібні йому мої пояснення. Можливо, він буде щасливий, позбавившись тягаря і скинувши з себе всі зобов'язання. Але я хочу попрощатися та подивитися йому у вічі.

Вибігши на вулицю, повертаю за ріг будинку. Тут темно і майже нічого не видно. Я спотикаюся, ледь не падаю. Чую вдалині трохи підвищені голоси та міцні добірні мати. Боже мій, хоч би встигнути.

Я прискорюю крок у сторону альтанки, де видніються дві високі чоловічі постаті. Помічаю, як хтось заносить кулак. Замружившись, чую неприємний хрускіт. Другий відповідає таким самим сильним ударом. Що ж ви робите, ненормальні? Хіба не розумієте, що обидва мені по-своєму дорогі?

- Ярік! — вигукую на повну силу. - Ярік, Влад! Будь-ласка, не треба!