Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"

Альтсін забряжчав капшуком.

— Золото? — якщо йшлося про розпізнавання кольору шляхетних металів, то Явиндер тут не потребував зору. — Скільки?

— П’ять імперських. Вони твої, якщо я буду задоволений.

Злодій витрусив монети на долоню й подав ясновидцю. Той затиснув кулака, а потім розкрив його — грошей уже не було.

— Капшук, — зажадав.

Ворочок змінив власника. Явиндер указав на хатинку.

— Увійдімо всередину, тут надто спекотно.

У хаті було холодно. У ній панували сутінки — цілком приємні, — хоча обстановку можна було назвати доволі непоказною. Купа тюленячих шкір, яка слугувала за постіль, і дірка в землі, наповнена попелом. Крізь шпарини в стінах проходило достатньо світла, щоби не було потреби палити лампи. Вони всілися просто на підлозі. Якийсь час ясновидець крутив капшук у руках. Мовчав.

— Золото, — буркнув нарешті. — Повірити складно, що воно робить із людьми. Хочеш знати, хто цей Евеннет-сек-Ґрес?

— Так.

— Дурня, хлопче. Це ти міг довідатися, послухавши плітки в місті. Бо останнім часом він став доволі популярним. Молодий, гарний, мужній. Вороги його ненавидять і бояться, союзники дякують богам, що він на їхньому боці. Чудовий фехтувальник. Переміг Дареса Боанра, перший меч ґур-Доресів. Поет. Його лімерики, що висміюють супротивників, уже знає пів міста. Коханець. Жінки розповідають легенди про його альковні перемоги. Багатій. Наймає невеликий палац у Високому Місті, сідає до гри в кості лише коли на столі лежить золото. Вдягається в найкращих кравців, користується кращою зброєю. Герой. Голими руками переміг убивцю, насланого на графа Терліга. Я не розповім про нього нічого, чого ти не міг би довідатися за глеком вина в першій-ліпшій корчмі.

— І скільки в усьому цьому правди?

— У цьому все правда. Молодий барон з’явився кілька місяців тому й почав підтримувати Виссеринів, із якими він, начебто, родичається. Ніхто цього не доведе. Точніше, ніхто не доведе, що все інакше, бо коли Імперія відійшла на Схід, чимало архівів забрали меекханські чиновники або ж вони просто згоріли. Втім Виссерини вважають його за свого, а це переконливий доказ. Він багатий, освічений, говорить кількома мовами, знає літературу, поезію, танець і фехтування. Такий собі син старого шляхетського роду, з дитинства вихований гувернантками, навчений бою майстрами меча, вишколений до занять політикою. Когось такого Виссерини й шукали.

Приховані за молочними випарами зіниці бігали по обличчю злодія.

— Кажи далі.

— Не скажу тобі більше нічого, Альтсіне, бо нічого більше не знаю. Ясновидіння — це не читання в книзі, а Малий Камінь буває капризним аспектом. До того ж, цей твій барон, схоже, знавець магії. Не говори нічого, бо я втрачу думку. Знаю, що його ніколи не бачили за чарами більшими, ніж носіння талісману, який приносить щастя в коханні та в усякій такій дурні. Але, — Явиндер струснув атласним ворочком, — цей капшук був куплений кілька днів тому і, схоже, його слугою. Монети сюди поклали зі скарбниці відразу перед тим, як вони опинилися в Санвеса. Він намагався не торкатися ані капшука, ані золота. Ніхто, кому незнайомі базові правила дії аспектів, які відповідають за ясновидіння, не пішов би на такі… засоби страховки. Санвес мав загинути, і барон мусив сподіватися, що хтось забажає найняти ясновидця, аби перевірити тіло грабіжника та вбивці і все, що могло бути знайдене при ньому. В тому числі й цей капшук.

Альтсін закивав.

— Ясновидець перевірив те, що від нього залишилося. І не один, — заявив він рівним тоном.

— Ого. Як же це ти промовив. Наче про шматок м’яса. Та заспокойся, хлопче, викинь уже це із себе, бо випалить тебе зсередини. Ні? Твоя справа. Ці ясновидці щось відкрили?

— Тільки те, що Санвес вліз до будинку й мав підкинути якісь документи… Решта… Начебто заявили, що тіло виявилося надто спотвореним.

— Бачиш? — Явиндер посміхнувся вузькими губами. — Кожна людина піддається Силі, аспектованій чи ні. Але це діє і в інший бік. Мурашка, яка занурює ніжку в океан, усе одно викликає хвилю. Малу, але хвилю. Коли хтось помирає… аспекти навколо кричать. Чим жорстокіше його вбили, тим більше збентеження це викликає. Тому чародії, які володіють аспектами Стежки Життя, уникають недавніх полів битв. Я готовий закластися на що завгодно, що барон наказав своїм людям товкти Санвеса так довго й ретельно, аби той помирав у найбільших муках. Може, в нього було під рукою щось інше, про всяк випадок?

— Отрута? Яка спершу викликає параліч і сліпоту?

— Так. Отрута, яка викликає параліч, найчастіше призводить до того, що людина помирає, задихнувшись. Паскудна й болісна смерть. Я говорив, що барон знає про чари більше, ніж звичайний шляхтич. Він підстрахувався.

Якусь мить Явиндер виглядав так, наче інтенсивно над чимось роздумує.

— Не роби цього, — сказав нарешті.

— Чого?

— Не шукай помсти. Це не бійка в корчмі, після якої ти міг би перерізати комусь горлянку. Це розваги зацного панства. А вони дивляться на світ інакше. Бачать не людей, а лише натовп. Масу. А коли в натовпі хтось гине, із цим можна погодитися. Більшість із них виховувалися в оточенні людей, чиїх прізвищ вони не знали. Слуги, стаєнні, кухарі, охоронці. Звертаються до них за іменами, наче до псів чи котів. Для шляхтича один служник не відрізняється від іншого, він є чимось на кшталт елемента меблювання будинку. Тут навіть резиденції продаються з покоївками й кухарями. Розумієш? Ти не супротивник для них, ти лише… — він на мить завагався, — шкідник. Вони не вб’ють тебе, вони тебе просто усунуть, а потім навіть не згадуватимуть про це. Навіть Цетрон довше замислюється перед тим, як збереться когось втопити. Крізь цей порт пропливає багатство всіх міст і сіл зі всієї Ельгаран. Нечуване багатство. А воно генерує величезну гординю. Це не для тебе.

Альтсін безмовно вдивлявся в ясновидця.

— Він його використав, — вицідив нарешті. — Ошукав у грі в кості, щоб використати в пастці на графа. Зробив це, як ти слушно зауважив, сприймаючи Санвеса як шкідника. Як сміття. Якщо я не відповім, то визнаю, що цей барон правий. Це як стверджувати, що можна сприймати людей таким чином, якщо в тебе є позиція та гроші.

Явиндер похитав головою.

— Йдеться про Санвеса чи про тебе?

— А якщо я скажу, що про мене, то змалію в твоїх очах? Пробач, я не хотів, аби це прозвучало як насмішка. Санвес сам у це вліз, і це його вибір. Я… ніколи не прийняв би такого завдання, мені б від нього смерділо за милю. Тут… тут справа в мені. Якщо я не відповім, то, побачивши екіпаж