Читати книгу - "Тринадцять градусів на схід від Грінвіча"

— Вам краще говорити зі мною. Я зараз добрий… Ну? Будете говорити?.. Не бажаєте? Чорт з вами! Посидите під замком, поки повернеться Отто… О-о! Шлезінгер — це вам не Мюллер. Він не буде з вами цяцькатись. У нього школа справжня, гестапівська…

Коли офіцер назвав Шлезінгера, Інгрід якось не одразу зрозуміла, про кого мова. Вона поглянула на своїх друзів, і цей погляд говорив: «Попались ми. Якщо це той самий Шлезінгер — усім нам кінець. Він не подарує того, що відбулося в Налстаді і Глом-фіорді». Треба було щось робити. Скористатись з того, що корветтен-капітан мало цікавиться ними? Спробувати якось виплутатись з цієї історії. Інгрід легенько підштовхнула Ролфа. Але він не зрозумів її, навіть не повернув у її бік голови. Касян погано знає мову. Лише заговорить — вони одразу зрозуміють, що мають справу з росіянином. Тоді Інгрід сама вийшла наперед і спробувала посміхнутися Мюллеру.

— Гер офіцір, ми з Хаммерферста. Пливли за… — вона благально поглянула на своїх супутників.

— За песцем, підказав Касян.

— Так, так — за песцем, — заспішила Інгрід. — Треба ж якось жити, гер офіцір. Це мій брат, а це…

— Ну, звичайно, це чоловік, — закивав неслухняною головою Мюллер.

Інгрід подивилась на Касяна і погодилась.

— Так… Чоловік.

— А я спочатку подумав, що ви — хлопчик, мадам. Ну, добре. — Він важко підвівся, вийшов з-за столу, і тільки тут усі побачили, що корветтен-капітан п'яний як ніч. Похитуючись, підійшов до Інгрід і простягнув руку до її підборіддя, але рука лише в'яло пропливла перед її лицем і впала. Інгрід відсахнулась. Мюллер звів на неї каламутні, в кривавих прожилках очі. Потім важко глянув на Касяна і перевів погляд на Ролфа.

— Ти чоловік? — тицьнув пальцем у груди Ролфа.

— Брат.

— А-а… Ну, зрештою, все одно.

Він довго перекачувався з носків на п'яти, поводив пальцем перед їх носами, щось думав, щось хотів сказати. Крутив опущеною на груди головою і жував дерев'яними губами. Потім довго тер долонями лице і говорив, ніби переконуючи самого себе: — Ні, Густаве, не зараз. Куди вона подінеться? Куди?.. Хто там, ей!

— Слухаю, гер корветтен-капітан, — молоденький лейтенант з хворобливим, вугруватим лицем зробив крок уперед.

Мюллер мотнув в'ялою рукою.

— Всіх під замок! І не спус… не спускати з них очей! — голова його знову впала підборіддям на груди. Він розплющив одне око і ухняпився ним у лейтенанта. — Щоб ні один пес не торкнувся її пальцем! Вона — моя! Спочатку я, а потім хоч всесвітній потоп… Цих обох у підвал! Мене на човен. Ми відпливаємо… Ти залишишся тут, Крафте, і дивись мені. Якщо я тобі ще не одірвав голову, то тепер… Питання є?!

— Ні, гер корветтен-капітан. Проте, може, ліпше було б забрати їх усіх на човен і разом на Лонгірбюен?

— Ти, здається, вирішив командувати, Крафте? Хто тут командир? — Мюллер намацував кобуру пістолета.

— Ви, гер корветтен-капітан. Ви — командуєте, — не загаявся з відповіддю Крафт. Він клацнув закаблуками і витягнувся перед Мюллером, схиливши набік голову, демонструючи свою цілковиту покору.

— То-то, щеня! Виконуй, що наказано, — Мюллер зробив кілька кроків у бік дверей, але ноги його раптом підкосились, і він звалився на лейтенанта. Той ледве встиг підхопити командира підводного човна, інакше той упав би на підлогу.

— Гайнц, Юрген, корветтен-капітана — на причал! — Він передав Мюллера з рук на руки і відійшов у куток, до були розгорнута рація.

— Але ж, пане лейтенант… спробував було заперечити Гіндеман.

— Мовчать! Зв'язок з човном підтримувати безперервно. Зі мною лишається відділення Тонненбаха, решта супроводжують корветтен-капітана.

— А цих? — виступив наперед квадратний і довгошиїй капрал.

— Тих двох… — лейтенант показав на Ролфа і Касяна, — в підвал, а її… в кабінет, на другий поверх.

Лейтенант всівся за великим письмовим столом, розстебнув верхнього ґудзика на кітелі. Коли Мюллера винесли, до бранців підійшов капрал Тонненбах і ткнув Касяна дулом автомата.

— Форвертс! Вперед!

Ні Касян, ні Ролф не ворухнулись. Обидва дивились на Інгрід.

— Виконуйте наказ, Тонненбах! — закричав рантом лейтенант.

Солдати кинулись на допомогу капралові. Ролфа і Касяна скрутили і, нагороджуючи стусанами, виволокли за двері, а Інгрід залишилась. Як тільки шум за дверима припинився, лейтенант встав з-за столу і підійшов до вікна. Якийсь час стояв спиною до Інгрід і мовчки стежив за тим, як від причала віддаляється мотобот з п'яним Мюллером і солдатами другого відділення його взводу, як пересуваються в світлі спрямованого на палубу прожектора одягнені в лискучі куртки матроси-підводники. Лейтенант дочекався, поки підводний човен намацав прожектором вихід із бухти і рушив у напрямку Ван-Майєн-фьорда. Коли ж він повернувся до Інгрід, це була вже зовсім інша людина, що всім своїм виглядом підкреслювала — зараз він тут єдина і найвища влада. Витяг сигарети, закурив і, розвалившись у кріслі, простяг їй розкриту пачку.

— Куріть, — ніби питав і ніби водночас запрошував пригощатись. При цім його великі банькаті очі спалахнули затаєнною злорадністю.

Інгрід сигарету не взяла, витримала похітливий погляд лейтенанта і спитала, не криючи роздратування:

— Чи довго мені ще тут стояти перед вами? Я стомилась і смертельно хочу спати!

— О-о!.. Це дійсно свинство з мого боку. Тонненбах, проведіть нашу гостю на другий поверх, — наказав він капралові, що саме зазирнув у двері.

— Охорону ставити? — поцікавився, протираючи окуляри, капрал. Він був низького зросту, кремезний, широкоплечий і на диво довгошиїй. Голівка маленька, риси обличчя стерті, видно лише окуляри — два продовгуватих скельця в білій металевій оправі.

— Охорону? — перепитав лейтенант, скрививши губи в зневажливій посмішці. — Ви гадаєте, Тонненбах, що перед вами Мата Харі? Чи, може, ви знаєте, куди тут можна втекти?