Читати книгу - "Феномен Фенікса"

«На західному бастіоні давнього укріплення Києва, неподалік Житомирської застави».

Так офіційно, але не без поезії про місце розташування обсерваторії, що тоді проектувалася, писатиме її перший директор В. Ф. Федоров у році 1838-му. А через сім років рефрактор уже націлиться в нічне київське небо.

Відтоді збігло не багато й не мало — півтораста років. Але й сьогодні у Києві, неподалік колишньої Житомирської застави, на західному бастіоні давнього укріплення, де у ті часи унизу протікала літописна Либідь, височіє Астрономічна обсерваторія з вулицею Обсерваторною. В часи Київської Русі це була західна околиця княжої столиці, що складала частину щекавицьких горбів, куди доходив торгово-ремісницький посад — Копирів кінець. Уперше згадується в літопису під 1121 роком. У другій половині XI століття на Копиревому кінці князь Святослав Ярославич заснував Симеонівський монастир, в кінці XII століття князь Святослав Всеволодович збудував Новий палац і переніс сюди свою резиденцію. Деякі історики вважають, що десь там ще раніше було поховано князя Олега.

У зв’язку з будівництвом у 1841-1845 роках Астрономічної обсерваторії Київського університету св. Володимира (нині імені Тараса Шевченка) вулиця отримала своє теперішнє наймення. Хоч їдучи або йдучи нею, ніхто не побачить ніякої обсерваторії. Узвишшя, на якому вона розташована, сьогодні з усіх боків щільно забудоване спорудами, тому дістатися до обсерваторії з боку вулиці Воровського можна лише чужими дворами та хідниками, а десь на задвірках круто йде вгору металевий трап, як на морському кораблі. Кажуть, що це одне з найвищих місць української столиці (здається, 184 метри над рівнем моря), вище в Києві — тільки Лавра (до двохсот метрів). І ось вони — білі башти з куполами, під якими ховаються телескопи, націлені в небо, у далекий, просто неймовірно далекий, а тому безмежно хвилюючий і загадково— манливий Космос. Тут працюють особливі люди, звані астрономами. Вони вивчають небо, тож професія ця і загадкова, і романтична.

Телескоп (з грецької перекладається, як далекоглядний, він, до речі, й справді такий) збирає енергію від об’єкта і вибудовує його зображення, яке можна розглядати оком та реєструвати пристроями. Діаметр дзеркала дозволяє ввібрати світла в стільки разів більше, у скільки разів він більший від зіниці ока. Тому «далекоглядний» бачить зорі, зоряні скупчення та інші небесні тіла на неймовірно далекій від землян відстані — на мільярди світлових років. А поміж них є й ще один — з унікальними можливостями: сягає в космос аж на 13 мільярдів світлових років!..

Це — Хаббл спейс телескоп. З англійської перекладається як космічний телескоп Хаббла. Його названо на честь відомого американського астронома Хаббла Едвіна Пауелла (1889-1953), основні праці якого присвячені вивченню галактик, він має дзеркало в діаметрі 2,4 м. Давно вже космічний човник «Дискавері», взявши на борт Хаббл спейс телескоп, піднявся над планетою на висоту 600 кілометрів і… І злива сенсацій линула на Землю.

Преса багатьох країн світу захоплено писала, що Хаббл зробив стільки епохальних відкриттів, що, мовляв, підручники з астрономії невдовзі будуть переписувати. І що людство ось-ось отримає — за допомогою все того ж Хаббла — відповідь на вічне запитання: чи існує Бог? (Мається на увазі, в космічних просторах, Бог— Отець, який колись прислав до землян сина свого).

Якщо відкинути емоції й одвічний потяг газет до сенсацій, Хаббл і справді вразив світ. А втім, запитаєте ви, при чім відкриття американського Хаббла, піднятого на висоту 600 кілометрів над землею, до Астрономічної обсерваторії Київського університету ім. Тараса Шевченка? Ну, по-перше, будь-чиї досягнення планети Земля — американські, німецькі, японські та ін. — це досягнення всього людства, а по-друге, сьогодні астрономи різних країн таки працюють у співдружності. Тепер обсерваторії — це, як правило, міжнародні організації, і на кожний великий телескоп створюється міжнародний конкурсовий комітет, який розглядає заявки астрономів різних країн, відбирає цікаві, а їхні автори запрошуються до співпраці. Тож і співробітники обсерваторії Київського університету імені Тараса Шевченка, як розповів її директор (мова велася у 1996 році), доктор фізико— математичних наук В. В. Тельнюк— Адамчук, мають свої програми і на американських телескопах, в тім числі й на космічному Хабблі.

Основні переваги телескопа, виведеного в космос, у тому, що він уникає впливу атмосфери. Адже коли ми дивимося з поверхні планети Земля у небо — це одне, а коли за допомогою телескопа — то це вже зовсім інше. Уявімо, що людина лежить на дні моря на глибині двох метрів і через воду намагається роздивитися щось на березі. Якщо на плесі тихо, можна дещо розгледіти: гори на узбережжі чи сонце в небі. А якщо бриз або хвилі розгуляються, не кажучи вже про шторм? Отак і астроном: дивиться в небо через атмосферу з такими перешкодами, як людина, в нашому прикладі, через воду.

У космосі ж немає атмосфери, там за допомогою оптики можна отримувати зображення високої якості. Цією перевагою і користуються астрономи, які працюють на Хаббл спейс телескопі. За відсутністю атмосфери та її збурень дзеркало