Читати книгу - "Крижана принцеса"

— Але ти почуваєшся задоволеним? Як щодо зникнення Нільса? Ти дізнався щось про це від Вери?

— Ні, вона стверджує, що нічого про це не знає. Та, на жаль, я їй не вірю. На мою думку, вона мала інші підстави захищати Андерса, а не лише хвилювалася про те, що подумають люди. Я гадаю, що вона знає, що трапилося з Нільсом, і цю таємницю нам треба розкрити в будь-який спосіб. Якщо казати щиро, мене непокоїть те, що ми досі не маємо нічого, окрім власних припущень. Люди просто так не зникають. Він десь є, а також є хтось, хто знає, де саме. Та в будь-якому разі я маю план.

Патрик покроково розповів Еріці про можливий перебіг подій та описав обставини, на яких ґрунтується його ідея. Еріка відчула, що її пробирає холод, попри те, що в кімнаті було тепло. Це неймовірно й імовірно водночас. Вона також зрозуміла, що Патрик ніколи не зможе довести те, про що щойно розповів. Можливо, це й не відіграє важливої ролі. Минуло так багато років. Так багато життів уже було зруйновано, і, здавалося, нікому не хотілося б зруйнувати ще одне.

— Я знаю, що це ніколи нічого не змінить. Водночас я хочу знати просто заради того, щоб угамувати власну цікавість. Я жив цим розслідуванням кілька тижнів і маю його завершити.

— Але що ти робитимеш? Що ти можеш зробити зі свого боку?

Патрик зітхнув.

— Я лише запитаю. Якщо запитати, то тобі завжди можуть відповісти, чи не так?

Еріка уважно на нього подивилася.

— Я не знаю, чи це чудова ідея, але тобі самому вирішувати.

— Так, авжеж. Як щодо того, щоб облишити смерть і насилля й присвятити цей вечір одне одному?

— Чудова ідея.

Патрик знову накинувся на неї, і цього разу ніхто не посмів його зупинити.

Коли він вийшов із будинку, Еріка ще спала. Патрик не наважився її розбудити, тому, тримаючи в руках одяг, тихенько спустився сходами донизу, одягнувся й пішов.

Він відчував не лише зацікавлення, а й певну пересторогу, коли домовлявся про цю зустріч. Єдиною умовою зустрічі було те, що вони побачаться в тихому та непримітному місці. Патрик швидко розв’язав цю проблему. Він прокинувся о сьомій і, їдучи в суцільній ранковій темряві, зустрічав лише поодинокі автомобілі. Патрик повернув перед вивіскою «Ведде» і припаркував автомобіль на стоянці першим. Він зачекав. За десять хвилин під’їхав іще один автомобіль і припаркувався поруч. Незабаром водій відчинив пасажирські дверцята автомобіля Патрика та сів. Патрик ввімкнув обігрівач, аби не закрижаніти.

— Цікаво зустрітися в такому темному безлюдному місці. Запитання — навіщо? — Ян мав дещо стурбований вигляд, але був спокійним. — Я гадав, що розслідування вже закінчено. Ви впіймали вбивцю Алекс, чи не так?

— Так, усе правильно. Але я маю ще декілька запитань, які мене бентежать.

— Які ж?

Обличчя Яна здавалося беземоційним. Патрик задумався, чи не вийде так, що ця зустріч виявиться даремною. Однак зараз потрібно було закінчити почате.

— Ти, напевно, уже чув, що Александру й Андерса зґвалтував твій брат Нільс?

— Так, я чув про це. Жахливо. Особливо шкода матір.

— Хоча для неї це не новина. Вона знала про це.

— Звісно. Вона врегулювала цю ситуацію в єдиний можливий спосіб. І доклала для цього чимало зусиль. Звичайно ж, ім’я родини не можна було заплямовувати. А все інше могло зачекати.

— Якої ти думки про це? Твій брат був педофілом, а мати знала про це й захищала його.

Здавалося, Ян поступово втрачав рівновагу. Він звів брови й за кілька секунд відповів:

— Я розумію матір. Вона діяла в єдиний можливий спосіб. Тоді ж зло вже було вчинене, чи не так?

— Звісно. Питання лише в тому, куди потім подівся Нільс? Ніхто з родини не чув про нього?

— Ми поінформували поліцію, як законослухняні громадяни.

Іронія в словах Яна була такою майстерною, що Патрик ледь помітив її.

— Я гадаю, що він вирішив утекти. Що йому залишалося? Мати вже дізналася про те, ким насправді він був, а працювати в школі він більше не міг. Принаймні мати також це розуміла. Напевно, він кудись поїхав і живе в якійсь теплій країні з легким доступом до маленьких дівчат і хлопчиків.

— Не думаю.

— Чому ж? Ти десь у шафі знайшов справжній скелет?

Патрик проігнорував насмішку Яна.

— Ні. Але, розумієш, я маю теорію…

— Цікаво-цікаво.

— Я гадаю, що він зґвалтував не лише Александру й Андерса. Думаю, що найбільша жертва — та, що найближче до нього. До якої найлегший доступ. Я гадаю, що навіть ти зазнав насилля.

Уперше Патрикові здалося, що Ян утратив контроль над собою, але вже за секунду чоловік опанував себе.

— Цікава теорія. І на чому вона ґрунтується?

— Якщо казати чесно, підстав не дуже багато. Але я знайшов спільний зв’язок між вами трьома в дитинстві. Я побачив маленький шкіряний клаптик у тебе вдома. Напевно, він багато важить для тебе? Він щось символізує. Спілка, згуртованість, кревні зв’язки… Ти беріг його двадцять п’ять років. Андерс і Алекс — також. На звороті є стертий кров’яний відбиток пальця, тому я подумав, що ви, діти, для справжньої драматичності так показали кревний зв’язок. Крім того, на лицьовому боці вирізьблено три літери «Д. Т. М.», які мені так і не вдалося розтлумачити. Можливо, ти мені допоможеш?

Патрик бачив, як у Янові борються два протилежні бажання. З одного боку, розум казав йому, що він не має нічого казати, а з другого, — його охоплювала жага поділитися й довіритися комусь. Патрик сподівався на его Яна, але робив ставку на те, що той не наважиться виказати правду комусь іншому. Патрик вирішив полегшити Янові це завдання:

— Усе сказане сьогодні залишиться між нами. Я не маю ані сил, ані ресурсів чіпати те, що трапилося двадцять п’ять років тому, та й сумніваюся, що зможу знайти бодай якісь докази, якщо навіть спробую. Це особисто для мене. Я маю дізнатися.

Спокуса виявилася нестерпною для Яна.

— «Три мушкетери». Ось чому там написано «Д. Т. М.». Сміх як романтично! Але ми себе такими вважали. Ми були проти світу. Коли ми були разом, нам вдавалося забути про те, що трапилося. Ми ніколи не говорили одне з одним про це, та й навіщо?! Ми все розуміли.