Читати книгу - "Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Дитино моя, – ніжно заговорив він знову, – тебе чекає зовсім не тиша самозречення, а світ глибокого душевного щастя. Ти маєш не прощатися з життям, а заново починати його! Пересохлі струмки твоєї душі заново відродяться й радісно зажебонять, забуті джерела фонтанами проб’ються з-під землі! Любов і людяність! А ти все тихо збиратимеш у широку річку, аж допоки вона не увіллється у далеке море… Одного дня ти ще ощасливиш якогось чоловіка, бо в тобі чаїться безліч скарбів.
– Я… когось… кого-небудь… ощасливлю?…
– Так, дитино, і сама будеш дуже щаслива.
– Невже… невже це правда?
– Так!
– О дядьку Фріце, дядьку Фріце… Нарешті сіра завіса зникла… І я знову бачу прекрасні краї… Тепер я можу піти… Ох, якби ж ти міг піти зі мною! Можна мені тобі писати?
– Завжди! І я одразу ж відписуватиму тобі. Якщо потребуватимеш мене – приїжджай або напиши, і я сам приїду.
– До побачення… До… по… бачення, любий дядьку Фріце!
Вона підставила йому для поцілунку червоні вуста.
– Прощавай, Трікс.
На порозі вона зупинилася і ще раз кинула погляд на мансарду мрій: тихі коричневі стіни, вікно казок… куток Бетховена з прекрасним портретом і запаленими свічками… голова Христа роботи Фріца, ніжно освітлена відблисками світла, – і з її очей знову покотилися пекучі сльози, і вона, ридаючи, вибігла за двері.
10
Настала зима. Запалали перші дугові лампи, ознаменувавши початок театрального сезону в Ляйпциґу. Ланна Райнер була на вершині тріумфу, її просто-таки засипали запрошеннями.
Професор Бонн дотримався слова і знайшов видавця не тільки для Ернстової «Фантазії в сріблясто-червоних тонах», а й для збірки його пісень. Ланна всюди їх виконувала, тож Ернстові пісні незабаром стали популярними, а їхні ноти швидко розкуповували. Ланна й Ернст дали багато концертів, що принесли їм чималі доходи. Таким чином їх майже завжди бачили разом. І обох запрошували. Проте майже ніхто не вірив в інтимні стосунки між Ланною та молодим композитором, бо Ланна славилася примхливістю та перебірливістю. Тому всі припускали лише спільність музичних інтересів.
У директора Музичного театру була велика звана вечеря. Деякі гості вже прибули і жваво балакали. Двоє чоловіків стояли трохи осторонь.
– Скажіть мені, докторе, – мовив низькоросліший і огрядніший з двох, – чи це правда, що красуня Ланна теж сюди приїде?
Худе виразне обличчя співрозмовника пересмикнуло.
– Отже, сюди явиться і її прихвостень.
– Ви маєте на увазі молодого композитора? Кажуть, він дуже обдарований.
– Якщо його таланту вистачає на Райнер, він може бути задоволений життям.
– Ви знову жартуєте, докторе. Вона могла б вибрати когось іншого.
– Отож-бо й воно, адже цей уже в неї є!
– Тепер мені вже по-справжньому цікаво.
– Та що ви, невже ви дійсно так погано знаєте жінок? От подивіться. Райнер – вродлива жінка. Ви згодні?
– Просто очей не відведеш.
– Саме так! А через це вона ще й вельми розпещена. Погоджуєтеся?
– На жаль.
– А отже, й перенасичена надмірною увагою.
– Можливо.
– Не можливо, а точно. Звідси й мінливості її настрою. Якщо безперестанно пити вино й шампанське, рано чи пізно знову захочеться простого келиха пива. А якщо постійно жити в оточенні витонченості, культури, мистецтва й модерності, душа знову запрагне на природу.
– Розумію… Простий хлопець…
– Та й не тільки це! Усі лежать біля її ніг, усі пропонують їй своє кохання, усі дарують свою любов. А надмірність завжди веде до перенасичення. А тепер і вона сама хоче дарувати! І сама хоче після всіх тих ігор у кохання – кохати.
– Щодо кохання, то це лиш гарні байки. Кохання існувало хіба що в Середньовіччі.
– Дорогий Леві, можливо, ви й розумієтеся на валюті, біржах, банках і грошах, але про жінок ви не знаєте абсолютно нічого! Чоловіче, та будь-якій справжній жінці одного прекрасного дня обридають усі ті флірти та кокетства й вона прагне лиш одного – кохати! А оскільки вона вже відчула присмак демімонду, – простіше кажучи, вже повешталася світом, то не хоче звичного життя: рівного собі чоловіка, заміжжя і так далі. Таке їй не цікаво. Їй потрібен кімнатний песик, така собі болонка, щоб було кого пестити. Такий собі милий хлопець, хлопчик – словом, називайте, як хочете. Розумієте?
– Цілком! Зараз же розкажу моїй дружині…
– Стривайте!
– Що?
– Дайте слово, що нікому нічого не скажете!
– Але ж, докторе…
– Не патякайте! І годі!
– Добре, даю вам слово. А все ж ви поводитеся трохи дивно, докторе! Ну чому ж не можна розказати? Це ж вас зовсім не стосується.
– Терпіти не можу, коли пліткують!
– О Господи! Тепер я вже зовсім нічого не розумію. Так ви б цілий вечір були героєм дня! І цілий сезон вас би вважали справжнім знавцем жіночої душі! Чудасія та й годі!
Похитавши головою, він пішов.
– Дурень, – пробурмотів доктор йому вслід. – Бо я її кохаю. Саме тому й попри це.
Відчинилися двері. Увійшли Ланна та Ернст. Усі спрямували на них очі. Господар будинку поспішив їм назустріч і щиро їх привітав. На Ланні була прекрасна crêpe de Chine robe[16] з глибоким вирізом. Окрасою вечора мав стати один росіянин, князь Разніков – мільйонер і великий поціновувач музики. Господар розповів про нього й запитав, чи Ланна не погодиться, щоб князь супроводив її до столу. Вона відмовилася: мовляв, вона вже попросила про це пана Вінтера. Господар висловив свій жаль, адже князь так прохав зробити йому таку честь.
– Мені шкода.
– Ну, тоді нічого не вдієш…
Двостулкові двері розчахнулися, і гості побачили засланий білою скатертиною стіл у вигляді підкови. Князь, високий чоловік із темною густою бородою і владним виглядом, повів до столу господареву доньку. Ланна сиділа навпроти нього й невимушено та жваво балакала. Князь говорив з Ернстом і господарем будинку про Берліоза й незабаром втягнув у розмову ще й дам. Він часто поглядав на Ланну. У розпал чергових дебатів Ернст раптом відчув, як Ланна торкнулася його коліном, а тоді почув її шепіт:
– Хлопчику мій…
А тоді вже голосно:
– Дозвольте мені попросити мозельського замість червоного?
На нього наринула гаряча хвиля ледь стримуваної радості.
Після вечері чоловіки пішли в курильню, де на них чекали коньяк і сигари. Але зовсім скоро князь запропонував знову об’єднатися з дамами – господаря будинку прислали як парламентера. Повернувшись, він оголосив про безумовну згоду.
Усі попрямували в музичну кімнату. Князь попросив Ланну заспівати якусь пісню.
– Чи дозволите мені вам акомпанувати?
– Про це вам треба спитати пана Вінтера.
– Та будь ласка… Прошу дуже…
Ланна лукаво всміхнулася Ернстові й подала князеві ноти. Він заграв вступ… а тоді
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя», після закриття браузера.