Читати книгу - "Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва"

Аліна

Визираю зі своєї кімнати на захоплені вигуки мами з моїм ім'ям. Я ще не до кінця прокинулася, що могло з самого ранку статися?

- Аліно, Аліно, швидше сюди! У нас тут таке-е-е!!!

- Що сталося? - вибігаю з питанням.

Та застигаю на місці з розкритим ротом. Уся вітальня перед входом наповнена білими гелієвими кулями, частина з них від протягу проноситься повз до їдальні. Відразу складно порахувати, але не менше п'ятдесяти кульок навколо мене закружляли. У центрі помічаю саму величезну у вигляді…

Ну хто б сумнівався!

Надувний ВЕДМЕДИЩЕ до мене прилетів. Відразу зрозуміло стає, від кого на нас завітало повітряне диво.

І до кулі-ведмедя причеплена знизу подарункова велика коробка.

- Вони подзвонили з доставкою, - мама, сміючись, пояснює, як наша домівка раптом перетворилася на зграю повітряних хмаринок. - А я ж думала, що ви з татом замовили чогось. Як зайшли, як напустили красу, повідомили, що це все для Аліни Омарової. Що в коробці, цікаво? Відкривай скоріше! Раптом не можна тримати це в теплі?

Мама довго не витримає від цікавості, бачу по ній, що більше за мене чекає зазирнути в коробочку. У неї в руках вже і ножиці, щоб відчепити подарунок від ведмедя.

- Зараз подивимося, - беру ножиці та відрізаю подарунок від стрічки.

На душі так важко-важко…

Мишко, це ж все він, такий невгамовний як зазвичай.

Відкриваємо коробку, заглядаємо.

Відразу на очі попадається неймовірно смачнючий на вигляд торт. В упаковці з викладеними зверху шоколадної глазурі полуничками у вигляді серця. Збоку ще мої улюблені солодощі. Мама вже від захвату верещить. Хвалить Мишка, звісно ж, і вона здогадалася, хто у нас такий романтичний відправник.

Торт несемо в холодильник, з солодощами ще розберуся, а то терміново захотілося спробувати з чашкою кави.

- А там що? - від мами не сховається нічого.

У тій великій коробці виявився ще один не найпомітніший згорток. Я відчуваю, краще мені подивитися спочатку на самоті. Хто його знає, що ще Ведмідь вигадав?

Прошу маму поки для нас чайник поставити, і швиденько розриваю папір.

Очманіти!

І дня не минуло, як до мене повернулися віддані подарунки - каблучка і кулончик. Вже з ними і браслет прилетів за компанію.

Пишу Дарському, ну навіщо він так зі мною? Не можна стільки подарунків дарувати вранці. У мене ж не день народження!

Мишко незабаром відповідає. Пише, щоб наступного разу, коли захочу віддати подарунки, була готова, що вони повернуться, обов'язково повернуться. В дорозі ще примножаться та й прилетять до мене.

Ух-х... не дає мені Ведмідь про себе забувати.

Ну і як такого забути, якщо я лише про нього думаю, злюся, і тут же згадую, який він дивовижний все-таки хлопець.

Ближче до вечора зустрічаюся з подругою. Знаю, що футболісти на тренуванні. Тож ніхто не стежив за мною. Поки обговорюємо наші останні новини. Гліб вже кілька повідомлень мені написав. Ми стали частіше листуватися, він, здається, ставиться з розумінням. Допомагає мені не сумувати у складні миті відчаю.

Інна теж частенько на телефон відволікається. Щось незадоволене бурмоче під ніс. Називає якогось хлопця бовдуром. Я тут же припускаю, що йдеться про того плавця, який їй спочатку сподобався на пляжі. Начебто, Тимур його звуть.

На наступний день я вже близька до того, щоб повернутися на роботу. Адже там не тільки Лідергол, хоч вони і найпомітніші. Дзвонять співробітники, з якими встигла подружитися. Тато квапить дати точну відповідь - вийду ще чи ні, щоб мене тоді замінили. І ніхто не розуміє, наскільки мені складно зважитися…

Міша жодного разу не питав, але я вже уявляю, як побачить за стійкою мене... Він і так обіцяв, що незабаром замість повітряної кульки в моє вікно залетить. Образа все менше з кожним днем. А може, то кохання допомагає пробачати... Раптом він брехав тоді заради суперечки, і, дійсно, щиро покаявся?

Я ж відчуваю, Ведмідь ще той базіка і хлопець з фантазією, але, коли зізнавався у почуттях, це було від самого серця.

Ненадовго заїхала до сестри, пройшлися по найближчих крамничках. Я не витримала і проговорилася, що не можу без Міші, кохаю його, незважаючи на підступну суперечку футболістів. Карина підтримала мене. Порадила дати йому шанс. Дуже вже їй Ведмідь сподобався на виставці.

І так би міг у мрійливих роздумах закінчитися день перед поверненням на роботу. Але і цього не сталося. Гліб кликав на вечірку плавців, я відмовилася. Тоді він попросив ненадовго зустрітися, якусь важливу новину повідомити хоче, що ніяк не зможе пояснити по телефону.

- Ну-у... я не знаю, тобі ще на вечірку треба збиратися. Я не встигну, напевно, - не палаючи гострим бажанням зустрічатися, знаходжу причини відмовити.

- А де ти зараз? - запитує він.

- Проїхала міський парк, завернула на ринкову площу, - називаю, що бачу перед собою.

- О, тоді ти майже поруч. Через два світлофори зупиняйся, а я підбіжу.

Думаю, чи треба зупинятися?

Та якщо по дорозі, і така важлива новина, то можна ненадовго затриматися. Швидше за все, Гліб хоче повідомити, що потрапив до головної збірної для поїздки на міжнародний чемпіонат. Отже, привітаю і далі поїду. Все одно я сьогодні вільна. До завтрашнього дня!

Потім побачуся з Ведмедем. Ох, не про роботу мені думається, а відразу про нього, і вже без сліз, не можу стримати закохану посмішку.

На Гліба довго чекати не довелося. Він повідомив, що заїжджав до приятеля неподалік. Здалося, що хлопець чимось занепокоєний, бо не розслаблений і веселий, як має бути перед вечіркою з друзями. Неначе плавець чимось сильно стривожений або новина у нього неприємна.

- Чому ти відмовляєшся їхати зі мною? - після привітання, як тішиться нашій зустрічі, переходить до причини відмови з мого боку.

- Глібе, ну у мене виникли інші плани... І я ж не любителька вечірок з незнайомими людьми.

- Та ти вже знаєш багатьох, а з іншими я тебе познайомлю.

Прямо так наполегливо запрошує, ще й погляд у нього напружений, немов моя згода багато значить.