Читати книгу - "Втрачена пара, Алена Бондар"

Глава 70

-- Всі у зборі? Обговоримо. – хлопці окинули мене нудними та заспаними обличчями, але коли це стримувало. - Почну з гарного. Мія наполовину перевертень. Ми знайшли того, хто розбудить її звіра.

-- Які новини з ранку? - свиснув Матвій. - Гаразд, ти прощений. Хто в неї? - цікаво, чим ще Марк мене здивує. Останнім часом він в корінь змінює своє життя.

– Тигриця. – говорю гордо. Досі не можу повірити. Вже не терпиться подивитися на неї.

– Ого! Марк це докорінно змінює справу. – Миха був радий за друга. – Зграя прийме її.

– Куди б поділися Миха? - Матвій перевів погляд на друга. - Хто ризикне казати зайве слово майбутньому альфі. І відьму прийняли б. – хмикнув.

– Не кажи. - не так би все гладко було. - Виникли б питання та пересуди, а те що вона перевертень згладить кути.

– Хлопці. – привернув їхню увагу. – Чи є у розслідування зрушення? - тема мерзенна. Чим більше в ній копаємось, тим неприємніше стає.

-- Марку, ми не можемо розговорити перевертнів. – тяжко зітхнув Миха. - Алан біситься, але нічого вдіяти не може.

– Я б теж бісився, якби на моїй території відбулася така дичина. – знаючи Алана, він вже побив їх до смерті. - У мене є рішення, але треба ще подумати, як правильно вчинити.

– І яке? - заінтригував. Матвій уважно дивився на друга.

– Є одна людина, якщо він погодиться допомогти, то це значно нас просуне. - обтічна відповідь. Але я обіцяв Кіріану не поширюватись.

-- Я його знаю? - що за чарівник такий.

– Не можу поки що сказати, я дав слово. - твердо відповів, щоб не виникло більше питань. – Ми з Мією поїдемо на вихідні до її сестри. Буду недоступний, не хочу, щоб мене смикали.

– Ми тебе зрозуміли. – потер долонею обличчя Матвій, намагаючись прокинутися.

Вони проговорили ще кілька годин.

Марк попрощався з друзями та пішов до себе.

– Красуня прокидайся. – стягую повільно ковдру. Мія заснула голенька. Цілую плече. Дивлюся на мурашки, які побігли по її шкірою. - Нам вже час їхати.

– Куди? Я хочу спати. – що спало на думку цьому перевертню. Всю ніч він доводив мені, що найпалкіший та найулюбленіший, а зараз будить. Мені потрібен відпочинок. - Відчепись. - пробурчала.

– Добре, ти поїдеш у тому, в чому я тебе застану за 10 хвилин. Сонечко час пішов. - усміхнувся і вийшов з кімнати.

І що це було? Він пожартував? Або ні...

Думки відвідували різні. Пролетали, як рій у голові. Ну що за шкідлива людина. Все ж таки розбудив. Піднялася і простогнала. Все тіло солодко ломило. Потяглася і поплелась у душ.

Вирішувала себе добити. Подивилась у дзеркало та жахнулася.

Всі груди та шия в засосах. Таких конкретних, червоних.

Ну блохастий .... Як зараз зібрати волосся, все це неподобство, відразу вийдемо на загальний огляд. Ні, я не готова до цього.

Швидко прийняла душ. У ньому оглянула себе, видихнула. На ногах нічого, значить можна одягнути сукню.

Моторошно, хотілося спати і ще Марк дратував. Голос такий бадьорий. Якщо й на вигляд, він такий же покусаю. Рррр...

Напрочуд вклалася в ці 10 хвилин.

Оглянула себе скептично ще раз у дзеркалі. Начебто все гаразд.

До кімнати зайшов Марк. Як і гадала, свіжий та бадьорий.

Не змогла впоратися зі своїм обуренням.

Підійшла до нього і вкусила за вилицю. Він ошелешено глянув на мене.

-- Маленька, якщо ти голодна, просто скажи. - все більше помічаю у Мії бачити звичок від перевертнів. Її звір запечатаний, але на рівні інстинктів прослизає.

– Ні. Ти бісиш! - Склала руки на грудях і войовничо дивилася на нього. - Весь такий свіженький, а я почуваюся як вичавлений лимон. - скривилася.

-- Скарб мій, це все завдяки тобі. - пограв брівками.

– Ідемо чудовисько. Хоч ти не сказав куди. – тяжко зітхнула. - Вихідний день і відпочити не дав.

– Не дуйся, це сюрприз. - не хочу раніше часу розкривати карти. Мія не буде у захваті.

– Сподіваюся хоч гарний. - вийшла з кімнати.

-- І я сподіваюся. - промовив тихо, скоріше для себе.

Сіли у машину та вирушили в дорогу. За кілька годин були вже на місці. Дорогою Мія знову заснула. Вимотав я свої маленьку.

– Мія ми приїхали. - провів акуратно по щоці і помітив, як до нас йде Міна.

-- Доброго дня. Що знову спить? – дивлюсь на сестру. Усміхаюся, вона завжди любила поспати. Схиляюся до її вуха і говорю. - Якщо не станеш не бачити тобі улюбленої випічки. Віддам усю Варані. - чекаю реакції.

-- Міна, я вже встала, зараз спущусь. – сонно говорю сестрі. Позбавляти мене смачного, це вже занадто. Розплющую очі і витріщуюся на неї. - Міна? - ось. Марк засранець, спеціально не сказав куди ми їдемо. Як відчував, що до останнього відтягую розмову із сестрою. Ну нічого попадешся ще мені.

-- З ранку була нею. Виходь давай соня. Гостя пригощатимемо. - перекладаю погляд на перевертня. – Це ви до нас приїжджали?

– Так це був я. Дуже радий Вас бачити. - усміхаюся та подумки радію, що у Міни гарна пам'ять. – Ми зараз підійдемо.

– Тоді побіжу. Накрию на стіл. Мія вистачить тюленя зображати, підіймайся. - усміхнулася сестрі та пішла до будинка.

Мія простежила, щоб сестра увійшла до будинку і повернулася до Марка. Зміряла його розгніваним поглядом.

-- Як це розуміти? Ти спеціально? - чекаю, що ж він відповість. Як викрутиться.

– Сонечко, це треба було зробити. - усміхаюся, а вона плавно закипає. - Сама б ти не наважилася.

-- Я могла б поїхати з Кріс. - кажу впевнено, можливо в мені говорити зараз образа.

– Ні не могла! - відрізаю різко, що за звичка вирішувати все самою. – Крім того, що потрібно дізнатися про твоїх батьків. Мені здається, що є тема, яка стосується нас двох. - розводжу руками. Мія замислилася.

-- Прости мене. – обійняла його. Мій гарний, адже він має рацію. Для нього дуже важливо, що він поставив мітку. Це я без офіційної частини не почуваюся дружиною. - Ти правий. Ходімо у будинок? - усміхаюся і заглядаю у вічі.