Читати книгу - "Зламати ляльку Loly, Катерина Дако"

У тяжких думках Гордій знову провертівся майже всю ніч. Лише зранку забувся тривожним сном. Але думки і тоді не залишили.

За що? Ось за що? Чому з ними?

Інна розповіла те, що не знала навіть Лола. І те, що доведеться в найближчому майбутньому їй повідомити.

Тоді, вночі, коли у неї викидень стався, лікарі безуспішно намагалися зупинити кровотечу. І коли життєві показники стали критичними, довелося робити операцію, щоб урятувати саму Лолу.

Потім дівчина довго відновлювалася після операції. І не лише фізично, а й морально. Навіть більше – морально. З психологом працювала. Вона думала, що втратила дитину – і вже не хотіла жити.

Якби сказати їй, що вона взагалі не зможе мати дітей...

Інна тоді поговорила з лікарем, і вони вирішили, що їй треба залікувати спочатку одне горе, а потім переживати друге. Тому Інна й погодилася на цю подорож.

А ще дівчина явно намагалася відштовхнути Гордія від Лоли. Перевірити на міцність. Подивитися, чи не відмовиться він від неї, дізнавшись про безпліддя.

Але ця новина тільки зміцнила Гордія в думці, що він повинен, просто повинен бути поруч із тією, яку зламав. І підтримати у той момент, коли вона дізнається.

Гордій розумів, що це якась вища сила карає саме його. Але чому - Лолу? Її за що???

Вона - така світла та чиста. Така ніжна та жіночна. Ніколи не зазнає щастя материнства...

Ніщо не зрівняється з розпачем жінки, яка не здатна мати дітей. Ну хіба що горе матері, яка втратила дитину. Жахливо, що обидва ці потрясіння довелося, та й ще доведеться пережити тій, яку він любив.

І все з його вини...

Хотілося битися головою об стіну. Хотілося вирвати собі серце, щоби не стукало більше. Але хоч якось забрати на себе той біль, що вже зазнала Лола. І подарувати їй дитину натомість. Та можна було б не одну. Але не доля...

Прокинувся у холодному поті. З думкою, що коли Лола дізнається про своє безпліддя, а потім про Аліну, яка носить дитину від нього, це її вб'є. Тоді – точно.

Тому переїзд Аліни в інший кінець країни – справа вирішена. За будь-які гроші та на будь-яких умовах. Навіть якщо дитина не його. Все одно щоб нічого навіть випадково не нагадувало.

Гордій з'явився на сніданку ще більше змарнілий і скуйовджений, ніж був учора. Інна перша перехопила його біля входу.

- Тільки спробуй їй натякнути, - зашипіла зловтішно. Мабуть, уже шкодувала, що сказала йому.

- Я... - не знав, що відповісти. - Ні, звичайно я поки що не скажу. Хочу проконсультуватися із фахівцями. Може, є якийсь шанс. Навіть найбожевільніший. Ну, не знаю, штучне запліднення чи ще щось...

- Давай, консультуйся, - дівчина посміхнулася. - Що, спадкоємців захотілося? Так раніше треба було думати та консультуватися. Коли ти її там, у клубі...

Гордію не було чого сказати на своє виправдання.

- Та ти не переймайся. Ти ж від іншої можеш своїм батькам онуків подарувати. А чого, з твоєю любов'ю до ігор? Це ж Лола тепер...

На очі Інни навернулися сльози жалю та образи за подругу.

- Інн, повір. Мені не потрібні інші. Якщо у Лоли не буде дітей – то й у мене теж.

Сказав, в пам'яті випливло задоволене обличчя Аліни, вже вагітної, і можливо від нього.

- Я хочу одружитися з нею, стати їй чоловіком, захисником..

- Захисником, значить... - Інна підібгала губи. - Ну одружись. Тільки це навряд чи допоможе. Той вечір завжди буде між вами. Завжди...

Гордій постійно думав, що сказала подруга. Невже Лола зможе пробачити. А коли впізнає? Значить, має дізнатися після весілля. Значить, весілля треба зробити якнайшвидше. Щоб це було не тільки її самотнє горе. А одне горе – на двох.

А ще Гордій не втрачав надії. Адже сучасна медицина творить дива...

Останній день вони провели на березі. Інна залишилася біля басейну. А Лола з Гордієм купалися у морі. Гордій влаштував милу метушню, бризкався, підринав під дівчину, лоскотав.

Якоїсь миті виринув біля неї, обхопивши за талію, і не втримався. Припав до її губ у поцілунку. Зачекав на реакцію дівчини.

А Лола завмерла, як перелякана пташка. На кілька хвилин. А потім розслабилася.

Тоді Гордій відхилився. Не став поглиблювати поцілунок. Потрібно було діяти обережно. Поступово. Не поспішати.

- Люблю тебе, - видихнув їй у губи. І сам зніяковів від своїх слів. Тому нахилився, підхопив Лолу під коліна та потяг під воду.

Коли вони виринули зі сміхом і пирханням, напружений момент уже минув.

Але Гордій знав, що Лола чула. Що не забула. Що обдумає ці слова пізніше...