Читати книгу - "Оповідання та памфлети, Марк Твен"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Тут задля переміни, аби той, хто сидить у темряві, не знудився нашим відвертим зізнанням, годиться вкинути трохи реклами «Дарів цивілізації», а тоді провадити далі:
«Коли ми з повстанцями здобули Манілу, панування іспанців над островами і їхнє право власності на них скінчилося, щезло, здиміло. Не лишилося з них ані клаптика, ані ниточки. І ось якраз тоді нам набігла незрівнянно кумедна думка: відкупити в Іспанії обидва ті привиди!67 (Не біймося, признаваймося відверто, бо однаково ні той, хто сидить у темряві, ні будь-хто, поки при добрім глузді, в таке не повірить). А купуючи за двадцять мільйонів ті примари, ми зобов’язалися також подбати про ченців та все їхнє добро. (Здається, ми пообіцяли ще й розповсюджувати проказу та віспу, але я не певен. Та це й не має ваги, бо людям, що терплять таку напасть, як ченці, вже не страшні інші пошесті).
Коли ми ратифікували угоду, зайняли Манілу й відкупили привиди, Агінальдо й законні господарі островів стали нам непотрібні. Ми розв’язали війну і почали ганяти нашого недавнього гостя й союзника по лісах та болотах».
Тут годиться трохи похвалитися своїми бойовими подвигами та успіхами, аби люди не подумали, що ми чимось гірші за англійців у Південній Африці; однак дуже випинатися з цим, по-моєму, не слід. Треба бути обережними, звичайно, щоб уже дотримати перед тим, хто сидить у темряві, цілковитої відвертості, телеграми з театру військових дій доведеться прочитати, але їх можна повити серпанком гумору, щоб трохи пом’якшити похмуру їхню промовистість та досить нескромне хизування кровожерним захватом. Перше ніж читати йому оцю добірку заголовків військових кореспонденцій від 18 листопада 1900 року, добре буде спершу зробити невеличку репетицію на самоті, щоб добрати потрібний легкий і веселий тон:
«НАШОМУ УРЯДОВІ НАБРИДЛО ТУПЦЯННЯ ВІЙСЬКА НА МІСЦІ!»
«ВДАРИМО ПО-СПРАВЖНЬОМУ НА БУНТІВНИХ68 ФІЛІППІНЦІВ!»
«ВІДТЕПЕР – НІЯКОЇ ПОЩАДИ!
БЕРІМО ПРИКЛАД З КІТЧЕНЕРА!»
Кітченер69 уміє дати раду нечемам, що боронять свої домівки і свою волю, і нам слід удавати, ніби ми просто наслідуємо Кітченера, самі ж не шукаємо в цій справі ніякого зиску, хіба що хочемо попишатися перед Великою сім’єю націй, до чийого ясновельможного гурту хоче прилучити нас наш Головний Гравець, купивши нам місце в задньому ряду.
Звичайно, нам ніяк не випадає замовчувати повідомлення нашого генерала Макартура70 – ой, ну навіщо ті газети все друкують такі прикрі речі! – але доведеться пробубоніти їх якось мимохідь, на відчай душі, хай що буде, те й буде:
«За останні десять місяців наші втрати становили 268 забитих і 750 поранених, втрати філіппінців – три тисячі двісті двадцять сім забитих і 694 поранених».
Тільки слід бути напоготові, щоб підхопити того, хто сидить у темряві, бо від такого зізнання він напевне зомліє, подумавши: «Боже милосердний! Ті «чорношкірі» милують поранених ворогів, а американці добивають!»
Тоді відволодаймо його, та вкоськаймо якось, та запевнімо, що шляхи господні недовідомі й не годиться нам судити їх; а далі, аби показати, що ми тільки наслідуємо інших, а не самі до такого додумалися, прочитаймо ось такі рядки з листа одного американського солдата з Філіппінів до своєї матері, що надрукувала газета «Громадська думка» в місті Декорі, штат Айова. Там описано кінець переможного бою:
«МИ НІ ОДНОЇ ДУШІ НЕ ЗАЛИШИЛИ ЖИВОЇ.
ПОРАНЕНИХ ДОКОЛЮВАЛИ БАГНЕТАМИ».
А виклавши отак усі ці історичні факти тому, хто сидить у темряві, відволодаймо його знову й пояснімо йому ті факти. Скажімо йому:
«Вигляда воно все досить непевно, але насправді це не так. Дійсно, часом ми брехали, але тільки з добрим наміром. Ми були зрадливі, але тільки задля того, щоб із позірного зла зродилося справжнє добро. Дійсно, ми розгромили одурений, довірливий народ; ми зняли руку на малосилу й самотню націю, що шукала в нас помочі; ми розтоптали засновану на справедливості, розумі й ладі республіку; ми встромили ножа в спину союзникові й ударили по обличчю гостя; ми купили у ворога примарну тінь, що навіть не належала йому; ми загарбали землю й волю в друга, що звірився на нас; ми покликали нашу чисту молодь до зганьбленої зброї, повели її на розбійництво під прапором, від якого розбійники звикли втікати; ми заплямували, спаплюжили честь Америки перед усім світом; але все те має вийти на добро. Ми певні цього. Всі монархи і президенти християнського світу та дев’яносто відсотків членів усіх його законодавчих установ, у тому числі й конгресу та законодавчих зборів півсотні наших штатів,– не тільки християни, а й акціонери фірми «Дари цивілізації». Таке всесвітнє згромадження випробуваної моральності, високих принципів і справедливості не може вчинити нічого неправедного, нечесного, негідного, брудного. Ці люди знають, що роблять. Тож заспокойтеся: все гаразд».
Ось побачите, це переконає того, хто сидить у темряві. І наша цивілізаторська комерція знов оживе. А крім того, наш Головний Гравець посяде вакантне місце в трійці національних божеств; і сидітиме та трійця на високих престолах вік за віком перед очима свого народу, і кожен з трьох триматиме в руках символ своєї заслуги: Вашінгтон – меч визволителя, Лінкольн – розбиті рабські кайдани, а паш Гравець – кайдани полагоджені.
Отоді наша комерція піде вгору! Ось побачите!
Справи наші стоять якнайкраще, так, як лише можна бажати. Ми посіли
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповідання та памфлети, Марк Твен», після закриття браузера.
