Читати книгу - "Реальна загроза"

Я згадав попередній випадок, коли нам дорого обійшлося, і мені аж замлоїло на думку про те, наскільки дорожче обійдеться цього разу…

— Адмірале, — промовив Вінтерс. — Вас викликає командний центр.

Принц хитнув головою:

— Мені ніколи. Не збираюся вести розмову з хвилинними інтервалами. Повідомте, що я зайнятий.

Друга група катерів знищила десантний транспорт, останній лінкор і ще десяток важких кораблів при нульових втратах.

— Нічого, нехай будуть промахи, — прокоментував Ґоран. — Краще так, ніж підходити ближче, ризикуючи катерами.

А проте, під час третього вильоту один з катерів потрапив під шквальний вогонь. Ця втрата сильно подіяла на принца, і навіть рекордне досягнення — знищення двадцяти двох кораблів не втішило його.

— Ех, чорт, хлопці, — понуро говорив він, звертаючись до загиблих. — Я ж попереджав: вибилися з ґрафіку — відходьте, не ризикуйте.

— Сер, ви збиралися взагалі обійтися без втрат? — запитав у нього Купер.

— Звісно, ні, містере Купер. Ми всі знали, на що йшли. І дід відрядив зі мною перевірених, досвідчених офіцерів, готових до всього… Та саме на їхній досвід я й розраховував. А припуститися такої недбалості… Ні, це зовсім необов’язкова втрата.

„Він поганий командувач,“ — зрозумів я. — „Здібностей йому не бракує, але він не вміє головного — забувати про людей і вважати кораблі ‘бойовими одиницями’. Як це роблять батько з Павловим…“

— Ну, гаразд, — сказав Ґоран. — Містере Вінтерс, передайте в командний центр інформацію про „борт-67“. Коли тяньґонці пройдуть, нехай ним займуться. Може, „звапи“ вціліли. А ще повідомте, що ми переходимо у квадрант F 831 149. Капітане Шнайдер, готуйтеся до передислокації. Передаю координати всім корабля дивізіону.

На новому місці принц обрав вісімнадцять цілей і спрямував на їх ураження решту вісімнадцять катерів, які не брали участі в трьох попередніх місіях. Цього разу обійшлося без втрат з нашого боку, але було знищено лише шість кораблів — зате серед них десантний транспорт. Мінус іще три дивізії загарбників, що могли б висадитися на Ютланді…

Коли йшли приготування до чергової, вже п’ятої атаки, Вінтерс доповів:

— За півмільйона кілометрів зареєстровано сплиття великої групи кораблів. Позивні наші. Серед них лінкор „Біґлер“. Адмірале, вас викликає командний центр.

Ґоран уже не міг відмовитися, пославшись на тривалі паузи в бесіді. Він незадоволено скривився і сказав:

— Гаразд, з’єднуйте.

На екрані зовнішнього зв’язку знову виник адмірал Бенсон — наразі вже не в запису, а, що називається, в живому ефірі.

— Діяльність вашого дивізіону вражає, адмірале, — заговорив він. Уже сама форма звернення свідчила про те, що Бенсон докорінно змінив свою думку про принца та його катери. — Проте, мушу зізнатися, що коли я почув вашу промову до тяньґонців, то сприйняв її за звичайну юнацьку патетику.

— Це й була патетика. Згоден — хлоп’яча вихватка. Але я не міг стриматися.

— Мабуть, на вашому місці я б також не стримався. Тим більше, що ваші слова не були пустою погрозою… Однак, до справи. Я отримав від Ставки директиву, що безпосередньо стосується вас, адмірале. Вам дуже наполегливо рекомендують припинити бойові вильоти й повернутися на базу.

— З якої речі? Здається, все йде добре.

— Навіть дуже добре, — підтвердив Бенсон. — Аж занадто. Це не мої слова, а адмірала Шнайдера. І він просив переказати вам наступне: ви зарано почали. З огляду на вашу мету, яка цілком збігається з нашою, ви квапите події.

Принц підхопився з крісла і пройшовся по рубці.

— Так, справді, — зупинившись, промовив він. — Адмірал Шнайдер має рацію. Я випустив з уваги, що в тяньґонців ще залишилися варіанти. А це неправильно… Все, ми відходимо. Ґоран повернувся до мене. — Капітане, приготуйтеся до старту. Містере Вінтерс, повідомте всім кораблям дивізіону, що подальші бойові вильоти скасовуються. Ми повертаємося на базу.

— От і добре, — схвально озвався адмірал Бенсон. — У Ставці на вас чекають з великим нетерпінням.

Принц пильно подивився на нього:

— Скажіть, адмірале, а що б ви зробили, якби я не погодився повернутися? Наказали б капітанові Шнайдеру взяти мене під арешт і силоміць доправити на базу? Так?

У відповідь Бенсон лише загадково посміхнувся.

Щойно „Оріон“ прибув до Станції-Один, з диспетчерської надійшло повідомлення, щоб ми приготувалися прийняти шлюпку.

— Можу побитися об заклад, — з усмішкою промовив Ґоран, — що я знаю, хто так поспішає до нас завітати.

Приймати заклад я не став, бо й сам здогадувався з ким ми зараз зустрінемося. Лише не знав, чи буде його супроводжувати Павлов.

Батько ввійшов до рубки один. При його появі боцман так витягся, що аж хруснув суглобами, й надсадно заволав, ризикуючи пошкодити голосові зв’язки:

— Верховний головнокомандувач на містку!

Ті з нас, хто був у головних уборах, узяли під козирок; решта, за винятком Ґорана, стали струнко.

— Вільно, пані та панове, — сказав батько. — Вітаю з вельми успішною бойовою операцією.

— Яка закінчилася передчасно, — зауважив Ґоран.

— Яка почалася передчасно, — виправив його батько.