Читати книгу - "Реальна загроза"

Вебер нахилився до мене й пошепки промовив:

— Дарма я не пішов до Яни. З цим малюком, який уявляє себе головнокомандувачем, наші гармати вкриються космічним пилом.

— Можете постріляти для профілактики, — відповів Ґоран, який саме закінчив інструктувати своїх капітанів. — Вибачте, забув вас попередити, що до всього іншого маю абсолютний слух. Де в чому я мушу з вами погодитися, містере Вебер. Я людина мирної професії, війна не моя стихія. Контр-адмірал — моє перше військове звання і, сподіваюсь, останнє. Але ви помиляєтеся, коли думаєте, що я боюсь іти в бій. Просто ваш „Оріон“ не вписується в мою тактичну схему як ударна одиниця. Зате для командування дивізіоном — і тут адмірал Шнайдер мав цілковиту рацію — цей корабель підходить ідеально.

Вінтерс доповів:

— Отримано стиснуте повідомлення від командного центру. Розпаковую.

На екрані зовнішнього зв’язку виникло обличчя адмірала Бенсона.

— Пане принце, — заговорив він. — Ми взяли до відома ваш намір атакувати у квадранті F 845 324. Заперечень немає. Проте майте на увазі, що ваш дивізіон не пристосовано для проведення масованих бойових дій.

Екран згас.

— Маю, маю, — відповів у космічну порожнечу Ґоран, потім звернувся до тридцяти своїх капітанів: — Панове, час настав. Вдалого полювання!

Катери майже одночасно здійснили занурення.

— Містере Вінтерс, — розпорядився принц. — Відкритий канал зв’язку в широкому короткохвильовому діапазоні. Максимальна інтенсивність сиґналу — в напрямку ворожого угруповання.

Вінтерс був здивований, але підкорився.

— Канал готовий, сер.

Поклавши руку на консоль, Ґоран натиснув кілька клавіш. На оглядовому екрані, поверх зображення тяньґонських кораблів, з’явилися червоні хрестики, що позначали цілі для атаки. Я зазнав справжнього шоку, коли переконався, що всі вони — набільші судна, включно з лінкорами, авіаносцем і десантним транспортом. Ласі шматки — але ж їх щільно прикривали кораблі супроводу!

— Нівроку собі апетити! — промовила Елі, і всі ми були згодні з нею.

— Дрібнота мене не цікавить, — незворушно сказав принц. — Без важких кораблів вторгнення приречене на поразку. — Він увімкнув мікрофон і заговорив геть іншим тоном, у якому лунав метал: — Слухайте, тяньґонські виродки! До вас звертається приц Ґоран Зарконський, брат принцеси Еріки, яку вбив ваш паскудний диктатор, ґенерал Чанґ. Тепер настав час відплати. Отримуйте від усього Заркона. Прошу до пекла!

Щойно принц закінчив — а він, безперечно, стежив за хронометражем, — як трохи осторонь від потоку ворожих кораблів сяйнув спалах, світло-синя блискавка протяглася через половину екрана і влучила у видовжений ніс одного з лінкорів, туди, де знаходився вакуумний емітер. При цьому, як не дивно, промінь безперешкодно пройшов крізь корпус фреґата, що опинився на його шляху.

Вслід за цим замиготіли нові блискавки, чиїми цілями були інші позначені хрестиками кораблі.

— Це „звапи“! — першою збагнула Кортні й поморщила носа. — Яка дурня…

Ґоран мовчки посміхнувся.

— Е, ні, не така вже дурня! — озвався Купер. — Ви тільки погляньте!

Ми вже й так дивилися, мало не вирячивши очі. Довкола носової частини лінкора виникло знайоме всім зоряним льотчикам сяйво — вторинне випромінювання від анігіляції електрон-позитронних пар.

— Індуковане занурення! — ошелешено промовив Вебер. — На одному емітері. Зараз буде штопор… Ось!

На науковому жаргоні це називалося критичною дистенсією, яка виникала при нерівномірному зануренні корабля у вакуум. Ми, пілоти, віддавали перевагу терміну „штопор“, запозичивши його з арсеналу авіації. Та якщо для повітряних льотчиків це слово мало подвійне значення — і аварійна траєкторія, і наскладніша фігура вищого пілотажу, то для нас усе було однозначно — невідворотна катастрофа. Лінкор просто розірвало на шматки, а наступної миті всі частини, на які він розпався, спалахнули сліпучим вогнем.

Те ж саме сталося ще з одним лінкором та авіаносцем. А десяток кораблів першого та другого класу, які також було атаковано зі „звапів“, загинули ще швидше, не встигнувши навіть увійти в штопор. Через кілька секунд після залпів їхні емітери потужно вибухали від надлишку поглиненої з вакууму енерґії.

— Шістнадцять цілей знищено, — підбив підсумок Ґоран, негайно взявшись за підготовку плану атак для наступної групи катерів. — Чотирнадцять промахів, одне помилкове влучання — корвет замість десантного транспорту. Втрати нульові. Цілком задовільно.

— Задовільно… — промимрив Вебер. — Щоб я здох, якщо це лише задовільно! Адмірале, сер, ви ґеній!

— Я знаю, — скромно відповів принц, не відриваючись від роботи. — На жалі, ні містер Шнайдер-молодший, ще на Вавілоні, ні містер Шнайдер-старший, вже тут, на Ютланді, не оцінили належно моєї ґеніальності.

— Ми навіть не припускали… — почав був я.

— А варто було припустити, капітане. У спокійному вакуумі мої „звапи“ не діють; при слабкій аномалії вони паралізують роботу емітерів. Логічно було б задуматися: ану як за умов критичної аномалії проявиться новий ефект? Тим більше, що в нашій першій бесіді я обмовився про „вакуумний запал“. Тут, де енерґетичні рівні збурені до межі, дуже легко зациклити емітери, змусити їх безконтрольно поглинати енерґію. Причому це фундаментальний ефект, він базований не на якихось конструкційних особливостях емітерів, а на самому принципі їх роботи.

Ґоран зробив паузу, щоб зв’язатися з першою тридцяткою катерів, які щойно повернулися з завдання, і привітати їхні команди з успішно виконаною місією. Потім, по іншому каналу, наказав капітанам наступних тридцяти катерів готупатися до бойового вильоту.

— Далебі, я вас не розумію, — продовив він, закінчивши інструктування. — Ви поставились