Читати книгу - "Проект «Україна». Австрійська Галичина"

У 1884 р. в Галичині вироблялося близько 20,4 тис. т керосину, в 1891 р. — удвічі більше, в 1897 р. — 63,5, в 1900 р. — 69,4 тис. т (69 рафінерій у Галичині та Буковині), в 1905 р. — 91,4 (61 галицько-буковинські рафінерії).

У 1884 р. в Галичині було 57 рафінерій, а в 1905 р. — 54 (у всій Австрії — 72). Таким чином, Галичина мала 3/4 загальної кількості рафінерій Австрії, проте більшість з них представляли собою невеликі підприємства. Про це свідчить той факт, що всі галицькі рафінерії заплатили дещо менше половини (10,15 млн К) загальної суми акцизу — 20,78 млн К. Більшу частину акцизу заплатив завод у Трієсті (1,6 млн К), Богумині, Флорісдорфі і Дзедзіцах (1,42 млн К), Пардубіцах (1,3 млн К). З галицьких заводів: Гліннік Маріямпільський — 1,47 млн К, Дрогобич («Галичина») — 1,1 млн К. Таким чином, можна допустити, що ці галицькі заводи займали, відповідно, третє та п’яте місця в Австро-Угорщині. Крім них, у Галичині діяли також великі заводи у Ніґловицях (0,95 млн К), Тшебінії (0,92 млн К), Печеніжині (0,66 млн К) тощо.

На великих рафінеріях працювало 80—350 робітників, на малих — до 20. Та й умови праці, обладнання, заробітна плата у них сильно відрізнялася. Великі рафінерії представляли собою потужні промислові комплекси з новітніми технологіями та устаткуванням.

У 1906 р. з галицької нафти для внутрідержавного використання виробили: 59 галицьких рафінерій — 83 100 т нафтопродуктів, решта (13) австрійських рафінерій — 74 200, 24 угорських рафінерій — 89 000 т. На експорт всіма рафінеріями було виготовлено 170 800 т нафтопродуктів.

Рафінеріями загалом було перероблено у 1905–1907 рр. майже 2,5 млн т галицької нафти. З ростом поставок нафти швидко зростала переробка нафти за рахунок будівництва нових і розширення діючих рафінерій і в цьому сенсі утвердилися три основні регіони нафтопереробки зі своїми особливостями: Галичина з орієнтацією на джерела сировини; Угорщина з модерновим підходом до виробництва; Австрія, що орієнтувалася на ринки збуту.

На всіх рафінеріях Австро-Угорщини, за даними Станіслава Бартосевича, у 1905 р. вироблено продукції на суму 120 млн К (у т. ч.: керосин — 76 млн К; парафін — 14,4; мастильні масла — 12; експортний бензин — 12; бензин — 5; асфальт — 0,9 млн К), 66 млн К з яких використано: 1) сплата податків — 29,9 млн К; 2) транспортування нафти — 11,5 млн К; 3) виробничі витрати —24,5 млн К. З решти 54 млн К 20 млн К використано на купівлю нафти (у середньому 2,85 К за 1 центнер), а 34 млн К — прибуток рафінерій. З цієї суми виплачувалася заробітна плата (15 млн К), здійснювалися виплати «брутто» власникам земель (4,5–5 млн К), на складування сировини і продукції (3,5 млн К), решта — близько 10 млн К — чистий прибуток рафінерій. Цей дохід рафінерій був би значно більшим, якби діяло нормальне нафтове законодавство. Так, для прикладу, у Німеччині нафта-сирець була удвічі дешевшою, ніж у Австрії, а от акциз — утричі більший. Таким чином, і галицька нафта втрачала на одному центнері на початку XX ст. приблизно 5 корон або загалом близько 100 млн корон.

Незважаючи на ріст видобування і переробки нафти, її ще мало вироблялося на душу населення у Австро-Угорщині: 1890 р. — 3,8 кг, 1900 р. — 4,7 кг, 1907 р. — кг, тоді як у Німеччині ця цифра складала 15,5 кг, а в США, Швейцарії, Бельгії та Норвегії — 20 кг.

Більшість нафтопродуктів вивозилися поза межі Австро-Угорщини (1897–1908 рр. — щорічно 13 080—24 000 т), насамперед до Німеччини (70 % керосину, 60 % бензину, 90 % легких масел, 75 % мазуту і 50 % парафіну), Франції, Швейцарії, Туреччини і Бельгії (до всіх — керосин і бензин), Італії, Бельгії і Швейцарії (масла). Як видно, у більшості з цих країн видобувалася і перероблялася нафта, але місцеві ціни була значно вищими (про що йшлося вище), ніж у Австро-Угорщині, чи, тим паче, — у Галичині.

Поряд з цим, Австро-Угорщина також експортувала сировину й нафтопродукти: 11 400 т керосину (3/4 з США), 15 600 т мазуту (2/3 з США), 18 300 т нафти з Румунії.

У 1906 р. у Галичині функціонували 168 копалень нафти. Видобуток нафти поступово зростав з 300–330 тис. т у 1896–1900 рр. до 1,2 млн т у 1907 р. та 2,1 млн т — у 1909 р., пізніше він зменшився, проте, ще в 1913 р. досягав 1,1 млн т.

На видобуванні нафти у різні періоди її історії працювала різна кількість працівників, що, звичайно, було пов’язано з кількістю копанок чи свердловин і їх дебітом. Якщо у 1873 р. в околицях Борислава на нафтопромислах працювало близько 12 тис. робітників, в 1884 р. — 10 тис. (485 підприємств), в 1886 р. — 2917 (180 підприємств), то, починаючи з 1890 р. чисельність працівників поступово збільшувалася, незважаючи на окремі винятки: 1890 р. — 3729; 1895 р. — 4323; 1900 р. — 5906; 1905 р. — 6650; 1911 р. — 6335.

Керівництво підприємств та й самі робітники часто не дотримувалися правил техніки безпеки й охорони праці, у зв’язку з чим виникали травми на виробництві, що супроводжувалося в окремих випадках і летальними наслідками. Між 1886 та 1900 рр. фірми задіювали лише декілька робітників, підприємства ж, що мали понад 50 осіб, були винятком. У середньому на підприємствах працювало 15–20 робітників.

У 1906–1910 рр. у Галичині видобувалася значна кількість нафти-сирцю: 1906 р. — 760 тис. т, 1909 р. — 2,07 млн т.

У 1909 р. у Галичині завершено буріння 216 свердловин (56 232 м), з яких 77 % у Тустановичах — 48 143 м. Тоді ж копалося 336 шахт, у т. ч. 249 у Бориславі та Тустановичах, та діяло 1652 шахти (у Бориславі та Тустановичах — 717). Найглибшою була шахта у Тустановичах (1278 м).

До залізничних станцій у Сколичині, Єдлічу, Кросні, Івонічі, Риманові, Ольшаніці, Дрогобичі і Бориславі та до нафтопереробних заводів у Глінніку Маріямпільському та Дрогобичі проведено 28 нафтопроводів загальною