Читати книгу - "Проект «Україна». Австрійська Галичина"

З іноземного капіталу неавстрійського походження найдавніше у Галичині був присутній: англійський і бельгійський капітал, який через непоправні збитки повністю зник; французи ніколи не вкладали значних коштів; німецький капітал лише наприкінці XIX — початку XX ст. почав займатися галицькою нафтою. У 1905–1906 рр. німецьким капіталом було закладено близько 50 акціонерних товариств (по 1000 акцій) і кілька десятків «ґварецтв» (по 100 акцій) для експлуатації нафтових родовищ Галичини.

Найбільшими німецькими компаніями були: Ганноверське ґварецтво галицької нафти в Кросно (статутний капітал — 5 млн корон), гварецтво «Harklowa» (1,8 млн корон), Акціонерний «Bank für Naphta-Industrie» (2,16 млн корон), «Pasieczna» (раніше — «А. Compes»), «Opaka», «Laupenmühlen». За розрахунками П. Шварца, секретаря Товариства інтересантів в галицькому нафтовому промислі, на початку 1908 р. у Галичину було залучено 36 млн корон німецьких коштів, з яких 22 млн корон — на буріння і експлуатацію свердловин, 6 млн — на торгові операції та 2,4 млн корон — в товариства з обмеженою відповідальністю.

Однак найбільшими нафтовидобувними та нафтопереробними підприємства Галичини були:

1) Галицьке Карпатське нафтове товариство (раніше — «Bergheim і Mac Garvey»), засноване в 1895 р., статутний капітал 16 млн корон. Продукція нафти у 1902 р. становила 130 тис. т.

2) «Східниця» («Schodnica»), Акціонерне нафтове товариство, засноване в 1896 р. (Англо-Австрійський банк), статутний капітал 10 млн корон.

3) «Галичина», Акціонерне нафтове товариство, засноване в 1904 р. (після Anglicia-Petroleum Company), статутний капітал — 6 млн корон.

4) Перше Галицьке нафтове акціонерне товариство (раніше «St. Szczepanowski і Sp.»), засноване в 1889 р., статутний капітал — 2 млн корон.

5) Акціонерне товариство для нафтової промисловості, засноване в 1897 р., статутний капітал — 5,3 млн корон.

6) Галицьке акціонерне гірниче нафтове товариство, статутний капітал — 2 млн корон.

Важливим елементом історії нафтової промисловості Галичини є питання боротьби за ціни на нафту. Нафтова промисловість час від часу піддається кризам, що супроводжується стійким поступовим зниженням цін у поєднанні з коливаннями в загальносвітовому масштабі. У 1872 р. квінталь (центнер) нафти на ринку коштував 36 корон (далі — К), у 1878–1879 рр. Слобода Рунгурська продавала її по 15 К, Східниця — по 6–7 К, Борислав — по 3 К. У 1908 р. ціна нафти впродовж року знизилася до історичного мінімуму від часу видобування нафти у Галичині — з 1,5 до 1,0 К за центнер, дещо підвищившись до кінця року до 1,3 К. У той же час ціни у Румунії та Росії становили 3–4 К за центнер і то була істинна вартість нафти. Загальна вартість видобутої у Галичині нафти впала з 19 млн К у 1900 р. до 14,7 млн К — у 1902 р.

Причин для того існувало багато, насамперед, роздробленість виробництва, спекуляція, податковий тиск, політична складова (дешева сировина — для монархії та її верхівки, задіяної у нафтовому бізнесі) та багато інших.

Нафта-сирець безпосередньо після видобування була непридатною до використання через велику вогненебезпечність і недостатнє спалювання, однак піддавалася переробці, внаслідок чого можна було отримати ряд нафтопродуктів, життєво необхідних для суспільства.

На початку XX ст. нафта, видобута у Бориславсько-Тустановицькому родовищі, давала 5—19 % бензину, 38–45 % керосину і газоліну, 5—13 % парафіну, 15–25 % мастильних масел, 3–6 % асфальту чи мазуту, решта (близько 15 %) втрачалося. А от нафта, що видобувалася з верхніх шарів у другій половині XIX ст., за даними Енглера та Ґінтла, — до 65 % керосину і 5—10 % бензину.

Дистиляція всіх нафтопродуктів у невеликих рафінеріях здійснювалася в одних і тих же котлах, що вміщували до 5 т нафти. У великих рафінеріях використовували цілий ряд поєднаних один з одним циліндричних котлів, об’ємом від 15 до 100 т, таким чином, що нафта, безперервно послідовно протікаючи з вище розташованого і менш нагрітого котла в нижній, сильніше нагрітий, і т. д., утворювала в кожному з них різні фракції.

Малі рафінерії, що мали на меті отримання побільше керосину, використовували «розтріскування», тобто здійснювали дистиляцію важких масел і накипу. Великі — не використовувати цього методу, оскільки це зменшувало кількість парафіну і запобігало продукуванню мастильних матеріалів.

У торгівлю поступало три сорти керосину: 1) імперський безбарвний, питомою вагою 0,810 г/см3 і температурою випаровування 23–26 °C; 2) гас-салон (стандарт) з вагою 0,815—0,820 г/см3 і температурою випаровування 21 °C; 3) паливний, жовтий, з нижчою температурою випаровування (використовувався лише у Галичині та Угорщині і то в дуже малих кількостях).

Парафін отримували з парафінового масла при природному (взимку) або штучному (холодильні аміакові машини) охолоджені у звичайних бочках або спеціальних кристалізаторах до температури -1 —4 °C, при якому він утворює так звані парафінові луски. Їх пресують у прес-фільтрах, потім — у гідравлічних пресах, щоб позбавити парафін останків масел, і, нарешті, хімічно очищають чистою сірчаною кислотою та каустичною содою.

Розвиток нафтопереробної промисловості переконливо доводив економічну слабкість Галичини. Хоча переробка нафти у Галичині та Америці була винайдена практично в один і той же час, перший нафтопереробний завод у Галичині виник лише у 1884 р., коли Станіслав Щепановський заснував у Печеніжині першу галицьку рафінерію. Потім виникли великі заводи в Глінніку Маріямпільському і Тшебінії (1898 р.). А після різкого росту видобування нафти після 1890 р. в швидкому темпі почали з’являтися великі заводи у Сілезії та Чехії (в Богумині, Дзедзіце, Моравській Остраві, Моравському Свинові, Пардубіце, Коліні, Кралупі).

Разом зі старішими великими рафінеріями, опертими спочатку на іноземні нафти, в Трієсті, Ржеці, Флорісдорфі під Віднем і в Пешті, вони зайняли провідні місця в нафтопереробній промисловості, яким до 1899 р. вдалося охопити весь попит