Читати книгу - "Історик"

Коли я сів напроти нього, ми подивилися один на одного із дружньою цікавістю.

— А, — сказав він, — то це ви окраса програми? Я дуже чекаю на вашу доповідь.

Зблизька він здавався старшим від мене років на десять, у нього були неймовірно світло-карі очі, трохи опуклі, як у собаки породи бассет. Я вже визначив за його мовою, що він був з півночі Англії.

— Дякую, — сказав я, намагаючись не показувати свого страху. — Я у свою чергу насолоджувався кожною хвилиною вашої доповіді. Вона справді охоплює величезний сегмент науки. Цікаво, чи не знаєте ви мого… е… наукового керівника — Бартоломео Россі. Він теж англієць.

— Так, звичайно ж! — Г’ю Джеймс жваво розгорнув серветку. — Професор Россі — один із моїх улюблених авторів, я прочитав більшість його книг. Ви працюєте з ним? Як вам поталанило!

Я загубив Хелен, але тієї миті побачив її біля буфету поруч із Гежею Йожефом. Він щось жваво говорив їй на вухо, а потім вона дозволила йому піти разом із нею до маленького столика в іншому кінці залу. Я бачив її досить добре, мені видно було її незадоволене обличчя, але від цього мені не стало легше. Він нахилявся до неї, розглядав її, коли вона дивилася в тарілку, і я ледве не з’їхав з глузду від бажання знати, що він говорить їй.

— У будь-якому разі, — Г’ю Джеймс усе ще говорив про роботу Россі, — я вважаю, що його праці про грецький театр просто чудові. Ця людина може все.

— Так, — сказав я розсіяно. — Він працював над статтею «Примара в амфорі», про сценічний реквізит у грецьких трагедіях. — Я зупинився, раптом усвідомивши, що видаю професійні секрети Россі. Якби я не зупинив себе, тоді мене б зупинив вираз обличчя професора Джеймса.

— Що? — запитав він здивовано. Він відклав виделку й ніж, забувши про їжу. — Ви сказали «Примара в амфорі»?

— Так. — Тієї миті я забув навіть про Хелен з Гежею. — А що вас дивує?

— Це неймовірно! Я думаю, мені нарешті треба буде написати професорові Россі. Бачите, недавно я вивчав один дуже цікавий документ про історію Угорщини в п’ятнадцятому столітті. Передовсім це й привело мене в Будапешт. Я цікавлюся саме цим періодом історії Угорщини, розумієте, і тому з великодушного дозволу професора Шандора мене запросили на конференцію. Отож цей документ був написаний одним із учених короля Матьяша Корвінуса, і там згадується про примару в амфорі.

Я згадав, як Хелен напередодні ввечері згадувала короля Матьяша Корвінуса: хіба це не він заснував велику бібліотеку в замку Буди? Тітка Єва теж розповідала мені про нього.

— Будь ласка, — наполягав я, — поясніть.

— Розумієте, це звучить досить нерозумно, але упродовж декількох років мене дуже цікавлять фольклорні легенди Центральної Європи. Спочатку це було ніби жартома, але мене поглинули легенди про вампірів.

Я вп’явся очима в нього. Вигляд у нього був такий самий, як і раніше, — рум’яне веселе обличчя, твідовий піджак, — але в мене було таке відчуття, наче я сплю.

— Я знаю, що все це здається вам дурною, підлітковою витівкою, граф Дракула й усе таке, але, знаєте, це насправді прекрасна тема, якщо трохи глибше копнути. Розумієте, Дракула існував насправді, хоча, звичайно ж, він був не вампіром, і мені цікаво, чи пов’язана його історія хоч якось із легендою про вампірів. Кілька років тому я почав шукати матеріал на цю тему, щоб дізнатися, чи є взагалі хоч що-небудь про нього, оскільки переважно інформація про вампірів існувала тільки в усних легендах у селах Центральної і Східної Європи.

Він відхилився й постукав пальцями по столі.

— Отож слухайте: попрацювавши тут, у бібліотеці університету, я знайшов документ, завірений Корвінусом — він хотів, щоб хтось збирав усю існуючу інформацію про вампірів від ранніх часів. Ким би не був той учений, він, без сумніву, знав класику, і замість того щоб ходити по селах, як зробив би гарний етнограф, він почав вишукувати інформацію в латинських і грецьких джерелах. У Корвінуса було багато таких матеріалів, отож той учений почав шукати інформацію про вампірів. Він опрацював усі давньогрецькі легенди, про які я ніде раніше не чув, принаймні, до того, як ви мені сказали. Це були легенди про примару амфори. У давньогрецьких трагедіях говорилося, що амфора іноді містила в собі людський прах, і неосвічені греки вірили в те, що коли амфору закопати не дуже вдало, то з неї міг з’явитися вампір, але поки я ще не точно знаю, яким чином. Можливо, професор Россі знає дещо про це, якщо пише про примару в амфорі. Це неймовірний збіг, чи не так? До речі, у сучасній Греції усе ще є легенди про вампірів.

— Я знаю, — сказав я, — «vrykolakas».

Цього разу вже Г’ю Джеймс уп’явся очима в мене. Його опуклі очі неймовірно збільшилися.

— Звідки ви це знаєте? — видихнув він. — Я хочу сказати, перепрошую, я просто здивований, що зустрів когось, хто теж…

— Цікавиться вампірами? — доказав я сухо. — Так, це теж мене дивувало, але я вже починаю звикати. Чому вас зацікавили вампіри, професоре Джеймс?

— Г’ю, — сказав він повільно. — Будь ласка, звіть мене Г’ю. Розумієте, я… — він пильно подивився на мене всього лише на мить, і тоді вперше я помітив за його веселим, сяючим виглядом силу, схожу на полум’я. — Це надзвичайно дивно, і я взагалі не розповідаю про це людям, але…

Я більше не міг витримувати паузу.

— Ви часом не знайшли десь стару книгу із драконом у центрі? — запитав я.

Його очі стали майже дикими, він сполотнів.

— Так, — сказав він. — Я знайшов книгу.

Він схопився за край стола.

— Хто ви такий?

— Я теж знайшов таку.

Ми сиділи й дивилися один на одного кілька довгих секунд і, напевно, довго просиділи б так, викладаючи все, про що нам треба було поговорити, якби нас не перервали. Голос Гежі Йожефа пролунав поруч із моїм вухом раніше, ніж я помітив його присутність, він підійшов ззаду мене й нахилився над нашим столом із м’якою посмішкою. Хелен швидко наближалася до нас — у неї був дивний вираз обличчя, ніби винуватий.

— Добрий день, товариші, — привітно сказав він. — То й що там, які книги ви знайшли?

Розділ 41

Коли професор Йожеф нахилився над нашим столом із дружнім питанням, якусь мить я не знав, що відповісти. Мені треба було поговорити з Г’ю Джеймсом, і якнайшвидше, наодинці, а не в такій юрбі і, звичайно ж, не в присутності цієї людині, про яку Хелен попереджала мене (цікаво,